Лазарит. Симона ВиларЧитать онлайн книгу.
прочан? Хіба до того християни воювали з мусульманами? Ні! Вони жили в мирі, попри те, що араби вже навернули в мусульманство чимало держав. Цим злочинам слід було покласти край! Тому війни хрестоносців – це священні війни…
«Істинна сестра й спільниця Вільяма де Шампера! – мимоволі подумав Мартін. – Невипадково маршала вважають непримиренним». Але він уже бачив, що обличчя прихильників учення Мухамеда, які сиділи біля багаття, палають від гніву, і вирішив утрутитися:
– Проте все це не виправдовує тієї різанини, що її, захопивши Єрусалим, улаштували мої одновірці.
Люди в чалмах закивали, погоджуючись з його словами, і гортанними голосами почали говорити, як хрестоносці палили, грабували та вбивали всіх поспіль, а коли втомлювалися різати, здійснювали богослужіння.
Та леді Джоанна була невблаганна:
– Дивно чути таке від вас, лицаря ордену Святого Івана! Ви, без сумніву, бачили могили хрестоносців при дорозі. Тяжкий шлях, жорстокі битви, поразки, перемоги… Їх вела віра! Вони зазнавали втрат, проливали кров, гинули, але ті, хто вижив, продовжував священну справу. Війна – всюди війна. Що їм дорікати, коли хрестоносці, здолавши невимовно тяжкий шлях, прийшли під мури Священного міста, а язичники, бачачи, як ослабло їхнє військо, почали знущатися з паладинів і руйнувати на їхній очах християнські святині? Хіба могла не зануртувати в їхніх жилах кров? Але й тоді вони не пішли в наступ, а тричі, молячись Господу, обійшли стіни Єрусалима під звуки сурм і презирливий регіт невірних… Бачить Бог, я теж не виправдовую винищення мирних мешканців і захоплююсь вчинком мужнього Готфріда Бульонського,[71] який наказав припинити неподобство у Священному місті. І хочу нагадати, що жорстокість, до якої вдавалися хрестоносці в Єрусалимі, потім не повторилася в жодному із захоплених сирійських міст. Праведний гнів угамувався – і ці люди взялися створювати християнську державу у Святій землі, і знову до святинь віри почали стікатися прочани з найвіддаленіших країв…
Несподівано один із мусульман рвучко вигукнув ламаною франкською:
– Усі знають, що ваші правителі привели із собою не воїнів, а голодранців, спраглих не віри, а чужого добра! Їхні думки були тільки про золото, а не про заповіді пророка Іси![72]
Мовець тіпався від люті й обурення. Мартін подумав, що леді Джоанні слід було б якнайшвидше звідси забратися, та вона, безстрашно сяючи очима й стиснувши кулачки, продовжила палку промову:
– Ви, послідовники Магомета, переконані, що одні володієте скарбом істинної віри, натомість решта – грабіжники та вбивці. Справді, на заклик Папи Римського відгукнулися різні люди і серед них опинилося багато злиденних. Але більшість аж ніяк не були дурнями й знали, що вимагатиме від них такий тривалий шлях. Зброя, коні, обладунки – усе дорого коштує. Однак навіть найбідніші християнські лицарі залишали останній клаптик землі задля того, щоб побитися за святині й урятувати свої душі. Так і тепер: король Річард не кинувся стрімголов до Палестини,
Готфрід Бульонський (1060–1100) – один з очільників Першого хрестового походу. Після захоплення Єрусалима його було проголошено правителем Єрусалимського королівства. Відмовившись коронуватися в місті, де Христа коронували терновим вінком, Готфрід прийняв звання «Захисник Гроба Господнього». Після смерті Готфріда Бульонського першим королем Єрусалимського королівства став його брат Бодуен I.
Іса ібн Маріам – так мусульмани називали Ісуса Христа. Ісус належить до найшановніших в ісламі пророків, йому відведено чільну роль у боротьбі із лжемесією Даджалем.