Сини змієногої богині. Валентин ЧемерисЧитать онлайн книгу.
– спершу Великої, потім Малої, ще потім ніякої. Ми не знаємо, яка доля – вочевидь лиха – чи випадок привели кочовика до володаря світу, всемогутнього Риму і змусили його прийняти християнство – тоді на державному рівні вже, правда, не переслідуване. Ставши ченцем, неофіт, як і годиться, прибрав собі нове ім’я. Взагалі, він був, як би ми сьогодні сказали, інтернаціоналістом: за походженням скіф, але без батьківщини, якої скіфи вже не мали (а втім, на той час уже й самих скіфів і вдень з вогнем не можна було знайти!), з безправної римської провінції Добруджії, син Папая, батька скіфських богів, сиріч язичник за ідеологією, а за новітньою вірою став християнином, ймення ж отримав грецьке.
В історії античності збереглися два Діонісії: Старший, тиран Сіракуз, який прославився жорстокістю та оргіями й гульнею (правда, першим афінським єпископом теж був Діонісій Ареопагіт, суддя афінського ареопагу, навернений в християнство апостолом Павлом) і – Малий, тобто з Малої Скіфії, римський чернець і вчений.
Укладач знаменитого і вельми солідного «Словника античності» німець Йоганнес Ірмшер, називає його – це вже коли він став римським ченцем і прославився на весь тодішній світ, – Діонісієм Малим із Добруджі. Хоча, як уже бути точним, то був він все ж із Малої Скіфії, яка тоді знаходилася за Дунаєм, у краю, званім як Добруджа, – родюча, злегка горбиста місцевість в долині і дельті Дунаю, в ті часи званого Істром. Це як на північ і захід. А на сході Добруджа слалася степами до Акшайни (чорне, темне), як скіфи називали Чорне море. (Греки величали його Аксином, Понтом Аксинським, Негостинним морем, що потім – як вони утвердилися на його берегах – стало Евксином – Гостинним.) Отож Діонісій Малий родом був із Скіфії, хоч і Малої, на землях Добруджі, що, в свою чергу, за роки його юності була оголошена провінцією могутнього Риму, і скіфи, втративши батьківщину, поставали підданими римських імператорів, тодішніх володарів світу. Яким було його родове, скіфське ім’я, ми не знаємо, і в Римі, де клекотіла мішанина народів і племен у спільному казані, його звали просто скіфом. Але загалом доля його склалася на чужині щасливо. (А втім, власний талант виручив, а давно відомо: обдаровані ніде не пропадуть, якщо вони справді обдаровані!) Багато років він був у Римі монахом, ученим при тому, адже залишив по собі праці із всесвітньої історії, зібрання церковно-правових документів до Халкедонського собору (451), був знаний і як перекладач («провідник античної думки в західному світі»). Так ось, ще коли його постригали в ченці, він за традицією і прибрав собі нове ім’я і став Діонісієм.
Певно, скіф був веселою людиною, привітною і компанійською, якщо при чернечому постригу нагородив себе таким колоритним йменням. У Греції Діоніс був богом виноградарства, виноробства і – ширше – розвеселого сп’яніння. За уявленнями греків, їхній бог мандрував країнами з веселою процесією менад, сатирів та силенів, приносячи всім задоволення і радість – розчудесний був бог! Ті урочистості, пов’язані з його іменем,