Донна Анна. Леся РоманчукЧитать онлайн книгу.
що поблизу нікого немає, стишив голос.
– Юначе, я надто старий і досвідчений, щоб ви могли приховати від мене свої почуття. Ви кохаєте мою дружину… Не треба заперечень. Я знаю. Знайте й ви, що розбійники не самі напали на вас у лісі. І моя поїздка до Толедо не була викликана жодною необхідністю. Так само, як і поїздка до Севільї, яку я планую зараз.
Енріко занімів. Ніяк не міг збагнути, усвідомити, пояснити сам собі усього, що чує.
А герцог наблизив своє обличчя впритул до його і прошепотів, дивлячись своїми синіми очима просто в сині очі хлопця:
– Мені потрібен син, Енріко. Потрібен син. Ти зрозумів мене? Допоможи, і я влаштую тобі запаморочливу військову кар’єру. Але Анна не повинна нічого знати про нашу розмову, чуєш? І ніколи ніхто не повинен дізнатися! Жодна жива душа!
Герцог рвучко розвернувся і пішов геть, залишивши юнака на самоті розбиратися у своїх почуттях.
Наступного дня невеликий загін на чолі з герцогом вирушив до Севільї. На шпилі найвищої вежі знову спустили прапорець в очікуванні повернення господаря.
Уночі Енріко спав неспокійно. Він узагалі не знав тепер, спить чи ні. Часом сон ставав реальним, наче життя. Часом життя малювало картини, які можуть примаритися лише у сновидінні.
Слова герцога, його не просто незвичайне, а поза межі уявного незбагненне прохання, не давали спокою молодому й закоханому офіцерові.
Кохання й пов’язані з ним мрії, плани, прийоми стратегії і тактики за суттю дуже близькі до військових. Кожен закоханий постійно думає про предмет обожнювання, будує плани про те, яким чином влаштувати зустріч, попервах випадкову, а потім, якщо все складеться добре, заздалегідь домовлену, та однаково щасливу. Є щось спільне з коханням у тому, як полководець тонко вибудовує стратегію зближення військ, заманювання супротивника в глибину своєї території, а потім – підступне оточення, що чимось нагадує обійми, напад, відступ, відтак розгром і капітуляція з оргазмом у фіналі.
Мудрий полководець завжди дасть собі раду в коханні. Та з огляду на вік не завжди вміє поставити дзвінку фінальну крапку. А юний полководець, якому іще вчитися і вчитися, не завжди вправний у вибудовуванні тонких тактичних ходів. Часом його павутиння таке тендітне, що рветься, не в спромозі упіймати метелика. Часом – загусте і надто помітне. Часом він виплітає його так довго, що сам заплутується, забувши яку де пастку розставив.
Енріко сам заплутався у пастках, які розставив на донну Анну. І вирішив не прискорювати перебіг подій. Щовечора завмирав, невидимий, під її балконом. І часто бував винагороджений видовищем напівроздягнутої жінки, що ранньої ночі підставляє обличчя прохолодному вітрові. Проте жодного разу вона не перейшла встановленої собі межі – відчувала, що закохані очі повного місяця чекають своєї зручної хвилі, щоб завершити облогу навальним наступом.
Анні також не спалося. Щойно небо починало сіріти, нею оволодівала якась солодка знемога – хотілося ласки, тонких, свіжих, не знаних досі пестощів, хотілося вийти на балкон і ловити