Росмерсгольм. Генрик ИбсенЧитать онлайн книгу.
Так, вже саме ім’я Йоганеса Росмера було б досягненням для нашої газети. Нас уважають за людей вузько партійних. А про мене навіть говорять, що я фанатик. Тому ми не можемо сподіватись на популярність газети серед спантеличених мас, видаючи її за нашими прізвищами. Ти ж, навпаки, ти завжди стояв поза партійною боротьбою. Твою лагідну, чесну вдачу, твої благородні погляди, твою непідкупну чесність знають і цінують тут усі довкола. До цього треба додати ще й ту пошану та повагу, що ти придбав собі, коли був пастором. І, нарешті, стародавнє родове ім’я.
Росмер. Ну, родове ім’я…
Крол(показуючи на портрети). Росмери з Росмерсгольму, пастори та офіцери. Високоповажні чиновники. Все коректні та почесні люди, що ось уже близько Два Століття були першими в окрузі (кладе руки на плечі Росмерові). Росмере, ти ради себе самого та ради традицій свого роду повинен захищати все, що досі вважалось за справедливе у нашому громадянстві (обертається). Що ви скажете на це, фрекен Вест?
Ребека(з тихим сміхом). Любий ректоре, мені смішно все це слухати.
Крол. Як то! Смішно?
Ребека. Авжеж, бо я хочу вам сказати просто…
Росмер(швидко) Ні, ні, не треба! Не тепер!
Крол(дивиться то на нього, то на неї). Але що ж це, любі приятелі? (Перепиняючи себе) Хм!
Мадам Гельсет заходить у двері з правого боку.
Гельсет. Тут один чоловік зайшов до кухні. Він каже, що хоче побачитися з пастором.
Росмер(з легкістю). Ага. Добре, просіть його. Нехай зайде сюди.
Гельсет. Сюди, в кімнату?
Росмер. Авжеж.
Гельсет. Але ж у нього, мабуть, не досить пристойний вигляд, щоб його впустити до вітальні.
Ребека. А який же він з вигляду, мадам Гельсет?
Гельсет. Та не досить пристойний, фрекен.
Росмер. Він не сказав свого прізвища?
Гельсет. Він, здається, назвав себе Гекман, чи щось подібне.
Росмер. Такого прізвища я не пригадую.
Гельсет. Він ще сказав, що зветься Ульрік.
Росмер(вражений). Ульрик Гетман! Чи не так він сказав?
Гельсет. Еге ж, Гетман.
Крол. Це прізвище я колись чув.
Ребека. Цим прізвищем підписувався один, отой дивак…
Росмер(до Кроля). Це псевдонім Ульріка Бренделя.
Крол. Пропащого Ульріка Бренделя. Цілком правильно.
Ребека. Так він ще живий?
Росмер. Я гадав, що він десь мандрує з театральною трупою.
Крол. Останнє, що я чув про нього, це те, що він сидів у домі примусових робіт.
Росмер. Покличте його сюди, мадам Гельсет.
Гельсет. Гаразд (виходить).
Крол. Невже ти справді терпітимеш цю людину у своїй кімнаті?
Росмер. Та ти ж знаєш, що він один час був моїм учителем.
Крол, Так, я знаю, що він жив тут у вас і набивав твою голову всякими обурливими думками, і що твій батько вигнав його за ворота батогом.
Росмер(трохи прикро). Батько був майором також і