Пригоди Шерлока Голмса. Артур Конан ДойлЧитать онлайн книгу.
для себе людина починає підтасовувати факти, щоб підігнати їх до своєї теорії, замість того, щоб доводити її фактами. Але сама записка! Які можете зробити висновки з неї?
Я ретельно оглянув лист і папір, на якому його написали.
– Автор цього листа, мабуть, заможна людина, – зауважив я, намагаючись наслідувати прийоми свого приятеля. – Такий папір коштує не менш ніж півкрони за пачку. Дуже вже він міцний і щільний.
– Найкраще означення – нетиповий, – зауважив Голмс. – І це не англійський папір. Погляньте на світло.
Я так і зробив, і побачив на папері водяні знаки: велике Е і маленьке g, відтак Р і велике G з маленьким t.
– Який висновок можете з цього зробити? – поцікавився Шерлок.
– Це без сумніву ім’я фабриканта або, швидше, його монограма.
– На жаль, ви помилилися! Велике G із маленьким t – це скорочення Gesellschaft, що німецькою означає «компанія». Це звичне скорочення, як наше С°. Р зазвичай означає Papier, папір. Розшифруємо тепер Е. Зазирнімо в іноземний географічний довідник…
Він хапнув із полиці важкий фоліант у коричневій палітурці.
– Eglow, Eglonitz… Ось знайшли: Egeria. Це місцина, де розмовляють німецькою, у Богемії, неподалік від Карлсбада. Місце смерті Валленштайна[1], славетне численними скляними заводами та паперовими фабриками… Ха-ха, друже, який із цього зробите висновок?
Очі детектива блиснули тріумфом, і він випустив зі своєї люльки велику синю хмару.
– Папір виготовили в Богемії, – сказав я.
– Еге ж. А чоловік, який написав записку, – німець. Помічаєте дивно збудовані фрази: «Такі відгуки про вас ми звідусіль одержали»? Француз або росіянин не міг би так написати. Тільки німці так безцеремонно поводяться зі своїми дієсловами. Отже, залишається лише дізнатися, чого треба цьому німцеві, котрий пише на богемському папері й вважає за краще носити маску, аби не показувати свого обличчя… А ось і він сам, якщо не помиляюся. Він розвіє всі наші сумніви.
Ми почули різкий тупіт кінських копит і вереск коліс, що ковзнули вздовж найближчого узбіччя. Незабаром хтось із силою смикнув за дзвінок.
Голмс присвиснув.
– Судячи зі звуку, парний екіпаж… Атож, – продовжував він, визирнувши у вікно, – витончена маленька карета та пара рисаків… по сто п’ятдесят ґіней кожен. Так чи інакше, але це справа пахне грішми, Ватсоне.
– Гадаю, що мені краще піти, Голмсе?
– Ні, ні, залишайтесь! Що я буду робити без мого біографа? Справа обіцяє бути цікавою. Буде шкода, якщо ви пропустите її.
– Але ваш клієнт…
– Нічого особливого. Мені може знадобитися ваша допомога, і йому також… Ну, ось він і йде. Сідайте в це крісло, докторе, і будьте дуже уважні.
Повільні, важкі кроки, які ми чули на сходах і в коридорі, затихли перед самими нашими дверима. Потім пролунав гучний і вольовий стукіт.
– Заходьте! – запросив Голмс.
Увійшов чоловік на зріст не менше шести футів і шести дюймів[2] і тілом, мов у Геркулеса. Він був одягнений розкішно, але цю розкіш
Шість футів і шість дюймів – приблизно 1,9 м.