Його прощальний уклін. Артур Конан ДойлЧитать онлайн книгу.
до зануреного в пітьму невисокого будинку, який здавався чорним як смола на тлі сірувато-синього неба. У вікні ліворуч від входу мерехтів тьмяний вогник.
– Я залишив там констебля, – сказав Бейнс, – постукаю у вікно.
Він перетнув газон і кілька разів неголосно постукав по склу. Крізь мутне скло я заледве розгледів чоловічка, котрий сидів на ослінчику перед каміном. Раптом він миттю схопився, і я почув переляканий зойк, що пролунав у кімнаті. Через кілька секунд двері відчинив білий як крейда полісмен, котрий важко дихав. Свічка мерехтіла в його тремтячих руках.
– У чому річ, Волтерзе? – різко спитав Бейнс.
Полісмен витер хустинкою чоло й полегшено зітхнув.
– Добре, що ви прийшли, сер. Вечір тягнувся нескінченно довго, а мої нерви виявилися не такими міцними, як я думав.
– Ваші нерви, Волтерзе? Оце вже не думав, що мені доведеться розмовляти про те, чи є у вас нерви.
– Розумієте, сер, цей будинок порожній, стоїть віддалік, та ще й ці моторошні предмети на кухні. Коли ви постукали у вікно, я подумав, що він прийшов знову.
– Хто прийшов знову?
– Чорт, сер, наскільки можу вважати. Він підходив до вікна.
– Хто підходив до вікна й коли?
– Години дві тому. Вже майже стемніло. Я сидів на кріслі й читав. Не знаю, що змусило мене підняти голову. За вікном виднілося обличчя, що витріщилося на мене крізь скло. Господи, сер, що це була за пика! Вона буде мені снитися ночами.
– Та заспокойтеся, Волтерзе. Хіба так має доповідати полісмен?
– Маєте рацію, сер, я все розумію, але був такий вражений, сер, марно це заперечувати. Обличчя не було чорним, сер, але й не було білим. Важко сказати, якого воно кольору. Може, такий відтінок вийде, якщо змішати глину з молоком. Тепер про його розміри: воно вдвічі більше за ваше, сер. Виглядало так: великі вирячені очі, що палають, і ряд білих зубів, як у хижого звіра. Кажу вам, сер, я не міг навіть пальцем ворухнути чи зітхнути, поки він не обернувся й не зник. Я вибіг із дому й оглянув чагарник, але там, слава богу, нікого не знайшов.
– Якби я не знав, що ви сумлінний працівник, Волтерзе, то після цього всього почав би дуже кепсько про вас думати. Якщо навіть це й був дідько власною персоною, констебль, котрий стоїть на посту, не може дякувати Богові за те, що не зміг його спіймати. Сподіваюся, що все це – не лише ваші галюцинації та розхитані нерви.
– Ну, це принаймні можна легко перевірити, – заявив Голмс, запалюючи свого кишенькового ліхтарика. – Отакої, – почав він свою доповідь, після того, як побіжно оглянув газон, – черевики, мушу вам сказати, п’ятдесятого розміру. Якщо конституція пропорційна, це, вочевидь, справжній велетень.
– І куди він подівся?
– Схоже, продерся крізь кущі та вийшов на дорогу.
– Що ж, – спохмурнів інспектор і задумався, – ким би він не був і чого б не хотів, у нас з вами є нагальніші справи. Зараз, містере Голмс, я, з вашого дозволу, покажу будинок.
У численних спальнях і вітальнях навіть при ретельному