Бог-Імператор Дюни. Фрэнк ГербертЧитать онлайн книгу.
біля трупа, Лето розплющив очі й глянув униз. І виявив, що спостерігати за мажордомом приємно. Монео мав на собі білу Атрідівську уніформу без знаків розрізнення. Розумна думка: його обличчя, майже так само відоме, як обличчя Лето, – усі потрібні йому знаки розрізнення. Монео терпляче чекав. На його спокійному обличчі не ворухнувся жоден м’яз. Густе волосся пісочного кольору рівно розділене надвоє. У глибині сірих очей з’явився вираз прямоти, яка зазвичай супроводжує усвідомлення власної великої влади. Він змінював цей вигляд лише в присутності Бога-Імператора, а інколи навіть тоді не змінював. Жодного разу не глянув у бік тіла на підлозі крипти.
Доки Лето мовчав, Монео прокашлявся і сказав:
– Я засмучений, Владико.
«Чудово! – подумав Лето. – Знає, що я відчуваю справжні докори сумління через Дунканів. Монео бачив їхні записи й чимало їх мертвих. Йому відомо, що лише дев’ятнадцять Дунканів померло, як це називають люди, природною смертю».
– Він мав іксіанський лазеростріл, – промовив Лето.
Монео кинув неуважний погляд на зброю, що лежала на підлозі ліворуч від нього, тим самим показавши, що вже її побачив. Знову перевів увагу на Лето, оббігши очима всю довжину величезного тіла.
– Ви поранені, Владико?
– Дрібниця.
– Але ж він ушкодив вас.
– Ці плавники геть зайві. Повністю зникнуть упродовж наступних двохсот літ.
– Я особисто позбудуся тіла Дункана, Владико, – сказав Монео. – Чи є…
– Та моя частка, яку він спалив, повністю спопеліла. Дозвольмо їй розвіятися. Це відповідне місце для попелу.
– Як скаже мій Владика.
– Перш ніж позбудешся тіла, заблокуй лазеростріл і тримай там, де я зможу продемонструвати його іксіанському послові. Стосовно ж гільдієра, який нас попередив, особисто вручи йому десять грамів прянощів. Ох, а ще слід повідомити наших священниць на Г’єді Прайм про прихований склад меланжу. Імовірно, зі старої Харконненівської контрабанди.
– Що б ви хотіли зробити з ним, коли його знайдуть, Владико?
– Частину заплати тлейлаксу за нового гхолу. Решту можна розмістити в нашому сховищі тут, у крипті.
– Владико. – Монео підтвердив наказ кивком голови – жестом, що не був поклоном. Зустрівся поглядом із Лето.
Лето всміхнувся. Подумав: «Ми обоє знаємо, що Монео не піде, не перейшовши до справи, яка найбільше нас непокоїть».
– Я бачив рапорт про Сіону, – сказав Монео.
Лето всміхнувся ще ширше. У такі моменти спілкування з Монео було сущою насолодою. Його слова стосувалися справ, які не потребували відкритого обговорення. Його слова і вчинки цілковито узгоджувалися, підтверджуючи спільне розуміння, що Монео, звичайно, за всім шпигує. Зараз, природно, найбільшим його клопотом є дочка, але він хотів би наголосити, що найважливішою турботою зостається піклування про Бога-Імператора. Пройшовши подібну еволюцію, Монео достеменно розумів делікатну природу долі, яка тепер випала Сіоні.
– Хіба ж це не я її створив, Монео? – спитав