Щоденники 1910–1923 рр.. Франц КафкаЧитать онлайн книгу.
Багато одягу, бретонські костюми, спідниця, що на самому споді, найдовша, отож усе це багатство можна полічити здалеку. – Спершу Дельвар акомпанує (вони хочуть заощадити на акомпаніаторі) у просторій зеленій сукні з викотом і мерзне. – Вигуки на паризьких вуличках. Рознощики газет порозбігалися. – Хтось забалакує до мене, та не встигаю я перевести дух, як зі мною вже попрощалися. – Дельвар смішна, у неї усмішка, як у старих дівок, – стара дівка з німецького кабаре. У червоній шалі, яку вона дістає з-поза завіси, – робить революцію. Вірші Даутендея тим самим крижаним, незламним голосом. Мила вона була тільки напочатку, коли по-жіночому сиділа за роялем. А коли пролунала пісня «а Batignolles», я відчув у горлі Париж. Batignolles має бути схожий на пенсіонера, як і його апаші. Бруан для кожного кварталу написав окрему пісню.
Якось узимку в снігопад Оскар М., підстаркуватий студент, – коли на нього поглянути зблизька, можна було злякатись його очей, – зупинився пополудні на безлюдному майдані, тепло вдягнений, зверху в зимовому сурдуті, у шарфі навколо шиї і в хутряній шапці на голові. Замислившись, він стояв і кліпав очима. Він так заглибився в роздуми, що мимоволі скинув шапку й провів її кучерявим хутром собі по обличчю. Нарешті, здавалося, ухвалив якесь рішення, крутнувся, немов у танку, й рушив додому.
Коли він прочинив двері батьківської вітальні, то побачив батька, гладенько виголеного чоловіка з важким м’ясистим обличчям, що сидів за порожнім столом очима до дверей.
– Нарешті, – промовив батько, щойно Оскар переступив поріг. – Зупинися, прошу тебе, біля дверей, бо я на тебе такий лихий, що за себе не ручуся.
– Але ж, батьку, – озвався Оскар і аж тепер, коли заговорив, завважив, як задихався.
– Спокійно! – закричав батько й підвівся, заслонивши собою вікно. – Я сказав, спокійно! А оте своє «але» залиш собі, зрозумів? – Потім схопив обіруч стола й переставив його на крок ближче до Оскара. – Твого розпусного життя я вже просто не годен далі терпіти. Я старий чоловік. Я сподівався мати в тобі втіху на старість, а ти натомість завдаєш мені прикрощів більше, ніж усі мої болячки жужмом. Тьху на тебе, такого сина! Своїми лінощами, марнотратством, лихими вчинками і – чом би й не сказати тобі про це відверто – дурним розумом ти заженеш старого батька в могилу. – Чоловік замовк, але на обличчі в нього все ворушилося, так наче він говорив далі.
– Батьку, любий мій, – почав Оскар і обережно рушив до столу, – вгомонися, все буде добре. Сьогодні мені спала на думка одна ідея, яка зробить з мене діяльного чоловіка, про якого ти тільки мрієш.
– Яка думка? – насторожився батько й перевів погляд у куток кімнати.
– Тільки повір мені, за вечерею я все поясню. В душі я завше був добрим сином, але те, що я не міг цього показати, дуже мене дратувало, отож мені було краще злити тебе, коли вже я не міг тебе порадувати. Але тепер дозволь мені трохи пройтися, я хочу дати лад своїм думкам.
Батько, що, уважно слухаючи, сів був на край столу, тепер став на ноги.
– Я