Процес. Америка. Франц КафкаЧитать онлайн книгу.
то адвокат хотів його потішити, чи то вправити в розпач? К. цього не знав, проте був переконаний, що його захист опинився в поганих руках. Може, те все, про що розповідає адвокат, таки правда, проте неважко добачити, що він намагається якомога випнути себе і, напевне, ще ніколи не провадив такого великого процесу, яким, на думку К., був його власний. Завжди навівало підозру, що адвокат так пишається своїми особистими зв’язками з судовиками. Невже їх можна використовувати лише на користь К.? Адвокат не забував зауважити, що йдеться тільки про нижчих судовців, тобто про підлеглу, підпорядковану дрібноту; розвиток процесу, певне, має неабияке значення для її службового просування. Може, вони якраз використовують адвокатів, щоб той розвиток був, ясна річ, завжди несприятливий для звинувачених? Можливо, вони так чинять при розгляді не кожної судової справи, бо, звичайно, ймовірність такої поведінки мала, проте є, звісно, процеси, під час яких вони віддячують адвокатам за їхні послуги, бо ж і для них самих, певне, багато важить, щоб репутація адвокатів була чиста. Якщо це все правда, то з якими намірами візьмуться вони до роботи над справою К.: адже, як пояснив адвокат, його процес – складний і дуже важливий, він із самого початку привернув пильну увагу правосуддя. Тож можна не дуже й сумніватись у тому, що вони робитимуть. Лихі прикмети можна добачити навіть у тому, що вступної промови адвоката ще досі не подано до суду, хоча процес триває вже цілий місяць і геть усе, як каже адвокат, перебуває тільки на початку; такі слова – дуже зручний засіб приспати звинуваченого і зробити його безпорадним, щоб потім зненацька приголомшити його вироком або принаймні вісткою, що закінчене й несприятливе для нього розслідування передадуть на розгляд високого начальства.
Тож була доконечна потреба, щоб К. утрутився сам. Саме в миті найбільшої втоми, як-от цього зимового ранку, коли йому несамохіть лізло все в голову, такий намір видавався неминучим. Зневага, з якою він ставився раніше до процесу, вже зникла. Якби К. залишився на світі сам, йому було б неважко нехтувати процес, крім того, він був певен, що процес тоді взагалі не почався б. А тепер дядько вже потягнув його до адвоката, кажучи, що треба зважати на родину; його становище вже не було цілком незалежне від розвитку процесу, він сам украй необережно, з якоюсь незбагненною втіхою розказував знайомим про процес, інші знайомі бозна з яких джерел дізнавалися про нього самі, взаємини з панною Бюрстнер через процес стали якісь невизначені, – одне слово, К. уже не мав вибору – приймати процес чи відхиляти, він став його об’єктом і мусив тепер боронитись. А якщо він утомлений, то тим гірше для нього.
А втім, для надмірної тривоги підстав поки що не було. Якщо він спромігся в банку за більш-менш короткий час доробитися свого високого становища і успішно впоруватися з новими обов’язками, здобувши загальну повагу, то повинен тепер ті здібності, які допомогли йому вибитись угору, застосувати почасти до процесу, і тоді не буде жодних сумнівів, що все скінчиться гаразд.