Геніальне кохання. Александр ГаврошЧитать онлайн книгу.
тоді доскочиш до середини, – додав із підвіконня Ясь завчену татову мудрість.
– А чому саме на весілля? – ніяк не могла збагнути Яна. – Були куди драматичніші події в його складному житті.
– А тому, що Франко одружувався саме в Києві й завтра минатиме річниця цієї знаменної події. І щоб ви знали, моя юна незаміжня помічнице, весілля стало для Каменяра переломною віхою. Це був не просто шлюб, а визначення всієї подальшої долі. Поворотна точка біографії. І найважливіша мотивація для нас – весілля недостатньо описане сучасниками.
– Круто! Я – за! – задоволено кивнув Ясь. – До речі, я ще не був на жодному весіллі. Треба ж колись починати!
– Але ж нам слід відповідно вбратися! – занепокоїлася Яна. – Як же ми туди заявимося без маскараду?
– А ось на це ми й потратили два тижні. Поки я досліджував франкіану, про вбрання попросив потурбуватися нашу Марину Андріївну, – Роман Лук’янович зробив жест рукою в бік огнистої дамочки.
– Я маю знайому в Молодому театрі, то вона дещо підібрала з вистав про ХІХ століття, – несміливо мовила руда музейниця і показала на два чорних повних кульки з одягом, що лежали поруч із нею на стільцях.
– Свято наближається, мої любі! – заусміхався Ромашка і першим кинувся витягати костюми для примірки. – Аби здоров’я, а гріхи будуть!
Розділ 3
Уже розстаючись із Романом Лук’яновичем на летовищі у Борисполі, Марина Андріївна зрозуміла, що пропала. Пропала безнадійно й назавжди.
Оксана, подруга з Національного музею літератури, яка й запропонувала податися разом на конкурс в американський вояж, тягнула шевченкознавицю за рукав до парковки, де їх уже виглядав її чоловік, підтягнутий ставний брюнет з оберемком квітів. Поки він складував їхні валізи в багажник чорного «Міцубісі», вона озиралася, шукаючи поглядом Ромашку, але той уже десь загубився в натовпі.
«Ми навіть не поцілувалися на прощання, – притулила вона до уст долоню, що пахла терпким ароматом парфумів, і ледь не розплакалася. – Треба було піти з ним на автобус, у нас ще був шанс побути удвох… От дурепа!»
– Мариню, та сідай уже! – гримнула Оксана Чухліб із салону на товаришку, яка все ще стовбичила біля авто. – Час їхати! Петрусь заради нас відпросився зі служби!
– Я щось геть дезорієнтована. Наче приїхала не додому, а в гості. Це все через той жахливий переліт! – поправила зачіску Марина, вмощуючись на задньому сидінні й провинно посміхаючись приємному чоловікові за кермом, якому важко було приховати виправку офіцера СБУ.
Той мовчки вирулив з парковки, очима непомітно вказуючи дружині на задуману приятельку.
– Вдома розповім, – шепнула йому на вухо Оксана і притулилася світлою голівкою до його дужого плеча. – Я так скучила!
– А як скучили ми з малими! – заусміхався білосніжними зубами водій. – Що ж, сьогодні пофестивалимо з нагоди закінчення півторамісячного суворого режиму! Оце вже дам собі волю!