Геніальне кохання. Александр ГаврошЧитать онлайн книгу.
б інакше. Бо ж київська дворянка не була пристосована до галицького побуту, де належало самій давати раду у всьому. Вона не вміла господарювати, виконувати звичайну хатню роботу, ощадно розпоряджатися грошима, бути позірно ґречною та улесливою, як вимагав тамтешній етикет. Зрештою, львівська публіка оголосила бойкот не тільки Франку, але і його дружині. Замість такої потрібної їй підтримки і співчуття, чужинка отримала осуд, кепкування та зневагу. Разом з матеріальними нестатками через відсутність належної роботи чоловіка суспільне відторгнення стало другою причиною, що добило її невеликі душевні сили.
«Цікаво, якби Франко знав про своє та її майбуття, чи одружувався б він з Ольгою Хоружинською? – міркувала дівчина, гортаючи книжкові новинки, які ще пахли друкарською фарбою. – А вона? Ми весь час торочимо про нього, забуваючи про її страждання. Він-то хоч став класиком, його вивчають у школі, портрет друкують на грошах, а вона, виходить, просто занапастила своє молоденьке життя. Їй було всього двадцять два роки, випускниця інституту. Господи, на три роки молодша за мене!»
У книгарні вона придбала ілюстроване «Мистецтво Давньої Греції», яке вирішила подарувати Юлі на день народження, що випадав наступної суботи. Задорого вийшло, але що зробиш – треба її потішити. Сестри на іменини обмінювалися книжками, таким чином маючи можливість і самим читати подароване. Юля була художницею, точніше книжковим ілюстратором. І цього року закінчувала Київську художню академію, тож напружено працювала над дипломним проєктом. «Як вона там? – задумалась Яна. – Чи зварила обід? Навряд чи. Певно, знову канапками перебивається».
Чомусь ні одна із сестер не любила готувати. Мама в них була така господиня, що як напече тістечок, то аж пальчики оближеш. А для них стояння біля кухонної плити було нудним тягарем. Частенько навіть сварилися, чия черга куховарити.
«Гуманітарії!» – скрушно зітхав батько, привозячи їм смачні передачі від мами, коли заїжджав у Київ. Він виготовляв та ремонтував меблі на замовлення. – І в кого ви такі вдалися?»
Хоча добре відав, що вдалися вони у маму – дуже ніжну і лагідну вчительку хімії. І самі були наче її меншими копіями, з якоюсь шляхетською гордою поставою, що пробивається навіть крізь кілька поколінь. Щоправда, вдома їх тримали під міцною парасолею надмірної батьківської опіки, оберігаючи від усього поганого і злого. От і виросли вони пишними декоративними квітками, не готовими до житейських негод за вікном.
Яна прямувала до станції метро «Театральна», і ноги наче самі вели її повз Національний музей літератури.
«Цікаво, чи він сьогодні працює?» – задумалась вона, минаючи парадний вхід. Важкі масивні різьблені двері якраз відчинилися, і звідти вийшов невисокий молодик з пишною чуприною і незапаленою цигаркою в зубах. Він заходився шукати по кишенях запальничку.
Яна зупинилася, щоб прочитати музейну афішу. І тут він перехопив її погляд. «Ви на презентацію? – посміхнувся білобрисий парубок. – Заходьте, за п’ять