На запах м’яса. Люко ДашварЧитать онлайн книгу.
вночі до Майки долинає тихий моторошний шурхіт, ніби хтось пазурами дірку в стелі вишкрібає, а Майка на те – киш-киш! – і витріщається потім на глуху стелю до ранку, ніби від того страхів меншає.
– Шкури лисячі… – усміхнулася. Гайнула до хати Сандживів ліхтар узяти, щоби роздивитися на темному горищі все як слід.
Вискочила з ліхтарем – біля ґанку кульгавий стоїть. Волосся – солома. Куртка – матроський бушлат, комір підняв – тільки очі з-під нього.
Заклякла, знітилася лише на мить.
– Я тут помираю без тебе! – раптом вигукнула гнівно. – А ти…
Кульгавий насупився збентежено – геть не розумів, чого хоче від нього дивна дівчина. Плечима знизав.
– Що?! По шпатель прийшов? А нема!
– А де?! – відкрив врешті рота.
– Викинула! Піди пошукай!
– Піч подивлюся… – буркнув. – Потім пошукаю.
І суне до хати. Майка почервоніла, гонор по щоці – лясь!
– Хіба я тебе кликала?!
Кульгавий зупинився біля дверей.
– Тиждень минув, піч висохла. Спробую розпалити.
– Сама впораюся!
– Як знаєш. – Очі відвів, пішов до хвіртки.
Майка захлинулася роздратуванням, стиснула кулачки.
– Стій! – вигукнула. – Добре! Подивися…
Принюхалася: п’яний? Ніби ні…
– Тільки мені платити нічим! – кинула зухвало.
– Та добре… – відказав Горох.
Драбина так і лишилася надворі.
У теплій хаті кульгавий геній скинув бушлат, заходився піч перевіряти. Майка залізла на тапчан із ногами, спостерігала за хлопцем, роздивлялася тихцем: при дні лице Толі Гороха видавалося засмаглим, не сірим, відтіняло солом’яні патли. Гострий ніс із горбинкою – наче бився й дістав по носу. Скули стирчать. Злий? Хіба?… На Оуена Вілсона у фільмі «Він, я і його друзі» схожий: на зріст такий же. На молодого худого Оуена Вілсона.
Збентежилася: серце гупає, нитка-судинка на скроні пульсує – ну, що зробити… щоби пихи не втратити, а він залишився?… Так, ніби сам захотів, бо цей йолоп… не хоче. Майці начхати… Може хоч зараз знову нахабно кинути: «Хочу тебе!» Та хтось прискіпливий-горделивий усередині супиться: «Ганьба…» Аби сподобалася, кульгавий би щоночі повертався! А він за тиждень… піч завітав перевірити. Не сподобалася?…
– Ти… пічник? – запитала врешті.
– І пічник. – І голови не повернув.
– Ще хто?
– Усе можу…
– Геть усе?
– Так…
– Що ще?
– Усе.
Він знущався! Кидав слова горохом – клацали, відлітали без користі.
– А я… нічого не вмію!
Розгнівалася. До біса! Обійдеться! Секс – фігня! Тої ночі, коли кульгавий сумирно погодився – та добре! – без жодного слова й стогону оволодів Майкою, гострий біль у животі раптом зник, хоч Майка віддавалася незнайомому п’яному хлопцю з мазохістським бажанням зазнати стільки болю, щоби уже не витримати, померти… А біль зник. І тепер… Майка знову жадала тих ліків. А він… знущався.
– Та