Маленькі жінки. Луиза Мэй ОлкоттЧитать онлайн книгу.
його повернення, і про інші важливі події того маленького світу, в якому вони з сестрам жили. Потім вони перейшли до розмови про книжки. Джо була рада, що Лорі виявився таким самим книголюбом, як і вона, і прочитав навіть більше книжок, ніж вона сама.
– Якщо ви так любите книги, давайте я покажу вам нашу бібліотеку. Дідуся немає вдома, тож не бійтеся, – сказала Лорі, встаючи.
– Я нічого не боюся, – відповіла Джо, рішуче змахнувши головою.
– Навіть не сумніваюся! – вигукнув хлопчик, дивлячись на неї з великим захопленням, хоча про себе подумав, що його дідуся вона все ж трохи злякалася б, якби зустріла його, коли той був у поганому настрої.
По дорозі до бібліотеки Лорі провів Джо екскурсію по дому. Хоч будинок і був величезним, він був добре отоплений, тому вони не поспішаючи заглядали в різні кімнати, і Джо мала можливість розглянути все, що їй хотілося. І ось, нарешті, вони дісталися бібліотеки. Від захоплення Джо заплескала в долоні та підстрибнула. Кімната була заставлена стелажами з книгами, між якими, немов вартові, стояли статуї, а стіни прикрашали прекрасні картини. А ще там були вітрини, де під склом, немов у музеї, зберігалися старовинні монети та різні сувеніри з усіх куточків світу. На химерних різьблених столиках стояли бронзові погруддя вчених і письменників, а глибокі крісла так і манили вмоститися у них зручніше з цікавою книгою про пригоди. І, так би мовити, вишенькою на торті був величезний камін, викладений хитромудрими кахлями, який справив на Джо просто незабутнє враження.
– Оце так! – вигукнула Джо, сідаючи в оббите оксамитом крісло і з захватом озираючись навколо. – Теодоре Лоренс, ви найщасливіша людина на світі, – додала вона.
Лорі сів на край столу, що стояв навпроти крісла Джо.
– Боюся, що для щастя одних книг замало, – сказав він, хитаючи головою.
Перш ніж він встиг сказати щось ще, продзвенів дзвіночок на вхідних дверях, і Джо кулею вилетіла з крісла, злякано вигукнувши:
– Ой, матінко! Це, мабуть, ваш дідусь повернувся!
– А якщо і так, то що? Ви ж нічого не боїтеся, – дражливо зазначив хлопчик.
– Здається, я щойно зрозуміла, що, напевно, все ж трохи його боюсь, щоправда, сама не знаю, чому, адже Мармі дозволила мені відвідати вас і вам наче гірше не стало від мого візиту, – заспокоювала себе Джо, не зводячи при цьому очей з дверей.
– Навпаки, зараз я почуваюся набагато краще і я дуже вдячний вам за цей добросусідський візит. Я більше хвилююся, що я сам міг втомити вас своїми розмовами. Мені так подобається з вами розмовляти, що я б так говорив і говорив, – з вдячністю сказал Лорі.
У дверях з'явилася покоївка і оголосила:
– Прийшов лікар оглянути вас, сер.
– Ви не заперечуєте, якщо я залишу вас на хвилинку? Думаю, мені дійсно потрібно до нього вийти, – трохи винуватим тоном сказав Лорі.
– Не переймайтесь, тут мені точно не буде нудно, – відповіла Джо.
Лорі пішов, а гостя вигадала собі вельми своєрідну розвагу. Вона