Маленькі жінки. Луиза Мэй ОлкоттЧитать онлайн книгу.
вбив кількох дорогих їй людей, тому вона наслала на нього прокляття і має намір перешкодити його підступним планам, щоб помститися за минулі образи. Таким був кінець першої дії. Глядачі відпочивали, їли цукерки та ділилися враженнями від вистави.
Перш ніж завісу знову підняли, з-за лаштунків раз у раз лунали стуки молотка, але коли перед глядачами постав цей шедевр декораторського та теслярського мистецтва, всі миттю забули про затримку. Це було воістину приголомшливе видовище! До самої стелі височіла вежа з вікном, у якому горіло світло, а через білу фіранку визирала Зара у красивій синьо-срібній сукні та чекала на свого коханого Родріго. А ось з'явився і сам Родріго – на плечах червона накидка, на голові берет з пір'їною, з-під якого стирчать каштанові локони, в руках гітара, а на ногах, звичайно, коричневі чоботи. Ставши на коліна біля підніжжя вежі, він заспівав хвилюючу серенаду. У відповідь Зара теж проспівала щось романтичне, і після нетривалого музичного діалогу погодилася піти за ним хоч на край світу. Тут і настав момент вистави, який викликав найбільший ажіотаж серед аудиторії. Родріго дістав мотузяну драбину, закинув один кінець у вікно і сказав Зарі спускатися до нього. Вона боязко перехилилася через підвіконня, поклала руку на плече Родріго і збиралася вже граціозно зістрибнути вниз, але – жаль та й жаль! – вочевидь, забула, що сукня її була зі шлейфом, який якраз по-зрадницьки зачепився за стулку вікна, вежа захиталася, нахилилась вперед… і з гуркотом завалилася, поховавши під руїнами нещасних закоханих!
Зал ахнув з полегшенням, коли коричневі чоботи з'явилися з-під руїн, а слідом за ними з'явилася золотава макітра, вигукуючи: «Я ж тобі казала! От казала ж, що все так і буде!». З дивовижною незворушністю на сцені з'явився дон Педро, суворий батько Зари, витягнув з-під уламків свою дочку і потягнув її геть. Намагаючись не ворушити губами, він тихо сказав:
– Навіть не думай реготати! Роби вигляд, що так і було задумано.
Чимчикуючи до куліс, Дон Педро гнівно наказав руйнівникові Родріго забиратися геть із королівства. І хоча сам Родріго був все ще ошелешений падінням вежі, він не розгубився і кинув виклик старому, сказавши, що не зрушить з місця. Цей безстрашний приклад надихнув і Зару, яка відмовилася коритися волі батька, за що разом із своїм коханим була кинута в найглибші підземелля замку. Тут же з'явився прудкий маленький слуга з кайданами і повів бранців геть – вид у нього при цьому був дуже наляканий і, судячи з усього, він геть забув свою репліку.
У третій дії глядачам були показані події, які розгорталися у замку. Знову з'явилася Агар, яка прийшла звільнити закоханих і вбити Г'юго. Ось вона чує його кроки, ховається і бачить, як він наливає зілля у дві чаші з вином і наказує боязкому слузі: «Віднеси ці чаші полоненим і скажи, що я скоро спущуся до них». Слуга відводить Г'юго у сторону, щоб щось сказати, а в цей час Агар підміняє ці чаші на дві інші, просто з вином. Фердинандо, слуга, забирає келихи, а Агар ставить на стіл чашу з отрутою, призначену для Родріго. Г'юго, відчуваючи спрагу, випиває її і в агонії починає корчитися і скакати по сцені. Після довгих конвульсій він падає долілиць і вмирає, в той час як