Життя і неймовірні пригоди солдата Івана Чонкіна. Претендент на престол. Владимир ВойновичЧитать онлайн книгу.
це? – не зрозуміла Нюра.
– Ну, я запитую, де ви живете? В Англії, в Америці чи, може, у фашистській Німеччині, га?
– Та ні ж, – пояснила Нюра, – я в Красному живу, в селі, звідсіля сім кілометрів, може, чули?
– Щось чув, – кивнув прокурор. – І що ж у цьому вашому Красному радянської влади немає, чи що, га?
– У Красному немає, – потвердила Нюра.
– Як, зовсім немає?
– Зовсім немає, – сказала Нюра. – Сільрада ж у нас в Ново-Клюквині, через річку. А в нас тільки колгосп.
– А, зрозуміло, зрозуміло, – дійшло до прокурора. Він узяв аркуш паперу і став на ньому щось креслити. – Ось це, значить, річка, тут, за річкою, радянська влада, ось ми її так заштрихуємо. А з цього боку, виходить, зовсім нічого. Та-а-ак, – сказав він, з інтересом розглядаючи креслення, – тоді, звичайно, зовсім інша справа. А то я вже було подумав, як це: радянська влада, і ні за що… Я особисто як прокурор, ну і взагалі, як радянська людина, про такі неподобства ніколи не чув. Ні, звичайно, бувають в нас окремі особи, котрі з дурощів чи зловмисно розпускають різні чутки, але таких людей ми, звичайно, садовимо. За наклеп на наш лад, на наше суспільство, на наш народ, але ж тут не можна сказати – ні за що. Адже так?
– Так, – погодилася Нюра.
– Ну, і чого ж ви від мене хочете?
– Так я ж про свого мужика, – нагадала Нюра.
– А я тут при чому? – розвів руками Павло Трохимович. – Я ж радянський прокурор. І влада моя поширюється тільки на радянській території. А там, де радянської влади немає, там я безсилий.
Зі сказаного прокурором Нюра не зрозуміла нічого і сиділа, чекаючи продовження розмови. Та прокурор ніякої розмови продовжувати, очевидно, не збирався. Він дістав з пластмасового футляра окуляри, посадив їх на носа і, розкривши папку з написом «Справа №…», взявся читати документи, що лежали в ній. Нюра терпляче ждала. Нарешті прокурор звів очі і здивувався:
– Ви ще тут?
– Так я ж про…
– …свого мужика?
– Еге ж, – кивнула Нюра.
– Хіба я незрозуміло пояснив? Ну, що ж, спробую інакше. Запам’ятайте і закарбуйте собі на носі, – він підвищив голос і став погрожувати пальцем, – у нас в Радянському Союзі ні за що нікого не саджають. І я як прокурор попереджую вас якнайсуворішим чином, ви такі балачки облиште. Так, так, і нічого прикриватися своєю вагітністю. Ми нікому – ні вагітним, ні всіляким іншим не дозволимо. Зрозуміло?
– Зрозуміло, – злякалася Нюра.
– Ну, ось і добре, – швидко пом’якшав прокурор. – В основному домовилися. А що стосується деталей, то їх можна й обговорити. Коли щодо вашого чоловіка були допущені окремі порушення закону, ми їх припинимо, а винних, якщо вони є, покараємо. Це я вам обіцяю як прокурор. Як прізвище вашого чоловіка?
– Чонкін, – сказала Нюра. – Чонкін Іван.
– Чонкін? – прокурор згадав, що колись підписував ордер на арешт саме Чонкіна, і потім чув, що саме Чонкін виявився отаманом якоїсь банди і що ця банда була розгромлена. – Чонкін, Чонкін, – бурмотів прокурор. – Отже, ви кажете, Чонкін? Одну хвилиночку, – він ввічливо посміхнувся. –