Життя і неймовірні пригоди солдата Івана Чонкіна. Претендент на престол. Владимир ВойновичЧитать онлайн книгу.
Обличчя сказало, що не просто треба засудити поведінку Чонкіна, не просто відмежуватися, а зробити це публічно, десь на зборах. А в іншому кабінеті сказали, що ще краще не на зборах, а у пресі. А в третьому кабінеті сказали, що ще краще навіть і на зборах, і в пресі. Пропонувалося їй засудити і свою власну поведінку за політичну короткозорість і відсутність пильності. Чим далі, тим більше вимагали від неї, не пропонуючи нічого натомість.
Але, обливаючись слізьми, впадаючи у відчай, Нюра йшла все далі й далі і, потрапивши якось до редакції газети «Більшовицькі темпи», постукала у двері, де висіла табличка «Відповідальний редактор т. Єрмолкін Б. Є.»
Борис Євгенович Єрмолкін був певною мірою дивовижною людиною. Це був старий газетний вовк, як він сам себе з гордістю називав. Але не з тих вовків, котрі, висолопивши язика, ганяються за свіжими новинами. Ні, якраз новин він завжди панічно уникав. І якщо в місті чи в районі траплялося щось варте уваги, себто дійсно якась новина, Єрмолкін робив усе, щоб саме вона аж ніяк не потрапила на сторінки його газети. Траплялося, читаючи десь, що навіть якась буржуазна газета не змогла приховати чогось, Єрмолкін лише руками розводив. Та що це в буржуазній газеті за редактор такий, коли чогось приховати не може?
Нічим не примітний з виду чоловік, мав Єрмолкін непереборну пристрасть – будь-яку статтю чи замітку виправити від початку до кінця так, щоб читати її було зовсім неможливо. З ранку до пізнього вечора, не помічаючи ні дощу, ні сонця, ні часу, ні зміни пір року, не знаючи радощів кохання чи випивки, забувши про власну сім’ю, сидів він у своєму кабінеті за читанням верстки. Йому приносили оці вологі сірі аркуші, шорсткі від вдавленого в них шрифту з кривими рядками. Ці аркуші і в руки взяти було гидко, а він впивався у них, як наркоман, тремтячи від нетерпіння, розкладав на столі, і розпочиналося священодійство.
Націливши на верстку гострого свого олівця, Єрмолкін пильно вдивлявся в надруковані слова і яструбом кидався, коли траплялося серед них хоча б одне живе. Всі звичайні слова здавалися йому недостойними нашої незвичайної епохи, і він одразу ж виправляв слово «будинок» на «споруду» або «будівлю», «червоноармієць» на «червоний воїн». Не було у нього в газеті ні селян, ні коней, ні верблюдів, а були трудівники полів, кінське поголів’я і кораблі пустелі. Люди, згадані в газеті, не говорили, а заявляли, не запитували, а звертали своє запитання. Німецьких льотчиків Єрмолкін називав фашистськими стерв’ятниками, радянських льотчиків – сталінськими соколами, а небо – повітряним басейном чи п’ятим океаном. Особливе місце займало в його словнику слово «золото». Золотом називалося все, що можливо. Вугілля і нафта – чорне золото. Бавовна – біле золото. Газ – блакитне золото. Розповідають, якось до нього потрапила замітка про старателів, добувачів золота, він повернув її відповідальному секретареві з запитанням, яке саме золото мається на увазі. Той відповів: звичайне. Так потім і було написано в газеті: добувачі золота звичайного.
Дивлячись