Замок. Подорожні щоденники. Вісім зошитів. Франц КафкаЧитать онлайн книгу.
аромат, який примусив його посміхнутися; пахло так солодко, так привабливо, ніби хтось, хто тобі дуже подобається, похвалив тебе, сказав приємні слова. Не зовсім зрозуміло, про що йдеться, але розуміти й не хочеться, достатньо щастя від усвідомлення, що говорить саме ця, така дорога тобі людина.
– Хіба це коньяк? – засумнівався К. і спробував із цікавості.
Це справді був коньяк, він обпікав і зігрівав. Під час пиття відбувалося перетворення, і те, що здавалося лише носієм ніжного запаху, ставало раптом грубим фірманським напоєм!
– Хіба це можливо? – запитав К., докоряючи самому собі, і ковтнув ще раз.
І цієї миті, коли К. зробив особливо великий ковток, раптом спалахнуло освітлення на сходах, у коридорі, на ґанку, над вхідними дверима. Почулися кроки, хтось спустився сходами. Пляшка випала у К. з рук, і рідина вилилася на одну з хутряних підстилок, К. вистрибнув із санчат і ледь устиг причинити за собою двері із сильним стукотом, і відразу ж із будинку вийшов якийсь пан. Тішило тільки те, що це не був Кламм, чи навпаки, це було найгірше? Це був той добродій, якого К. бачив у вікні першого поверху. Молодий, доглянутий, із білою шкірою і рум’яними щоками, але дуже серйозний. К. також подивився на нього насуплено, але мав при цьому на увазі свою власну поведінку. Краще б він справді послав сюди своїх помічників; ті змогли б проявити себе не гірше, ніж щойно він сам. Пан, що вийшов із будинку, мовчав, ніби в його широких грудях не вистачало повітря для того, щоб говорити.
– Це жахливо, – сказав він і відсунув свого капелюха з чола.
Як це? Добродій напевно ще нічого не знав про те, що К. побував у його санках, а вже щось здавалося йому жахливим. Можливо, те, що К. проникнув у двір?
– Як ви тут опинилися? – запитав пан уже тихіше і видихнув повітря, ніби підкорюючись неминучому.
Що за питання! Що за відповіді! Невже К. ще й повинен сам підтвердити цьому чоловікові, що його шлях, із яким він пов’язував стільки сподівань, виявився марним? Замість відповіді К. повернувся до санчат, відчинив двері і витяг свою шапку, яку він забув усередині. Йому стало соромно, коли він помітив, як коньяк скрапує на приступку.
Потім він повернувся до пана, від якого не збирався приховувати свого сидіння у санках, якби його запитали. Це навіть не було найстрашнішим у всій ситуації. Зрештою, він не буде замовчувати й того, що його підмовив фірман. Принаймні на те, щоб відчинити двері. Найгіршим було те, що цей пан надійшов так несподівано, і тепер уже не було можливості, аби заховатися й спокійно дочекатися Кламма. А крім того, К. не вистачило сили волі залишитися в санчатах, зачинити двері і там дочекатися Кламма або хоча б перечекати, поки піде цей пан. Ясна річ, не було певності і в тому, чи зараз не вийде сам Кламм, і тоді, безумовно, краще розмовляти з ним не в санках. Так, багато над чим варто було подумати, але вже надто пізно, все пропало.
– Ідіть за мною, – звелів пан, при цьому наказ був не так у його словах, як у жесті рукою, що супроводжував ці слова, – короткому, підкреслено