Крилата смерть. Говард Филлипс ЛавкрафтЧитать онлайн книгу.
незвичайного, якщо не брати до уваги велику кількість квітів і вінків, але ж я, не слід забувати, вперше брав участь у такого штибу урочистому ритуалі. Сама атмосфера похмурої зали, де стояла оздоблена темною тканиною труна, завалена запашними квітами, і містяни, котрі зібралися в ній і як тільки могли вдавали скорботу за мерцем, миттю вивели мене зі звичного стану апатії і буквально заворожили. Штурханом гострим ліктем матуся повернула мене до дійсності, коли я впав у замріяне заціпеніння, і я підійшов за нею до труни з тілом дідуся.
Я вперше побачив Смерть так близько. Я споглядав це спокійне безтурботне обличчя, суцільно порізане зморшками, і не міг второпати, з якого дива усі так побиваються. Дідусь здавався безмірно щасливим і глибоко задоволеним. Я відчув, як у мені підіймається хвиля дивного, недоречного захоплення, що наростало поступово і так повільно, що я не відразу розпізнав його природу. Зараз, коли я подумки повертаюся до тієї знаменної миті свого життя, мені здається, що це захоплення зародилося в моїй душі одразу, як тільки сцена похоронної церемонії стала доступною для мого погляду, а потім непомітно і підступно заволоділа всім моїм єством. Деякі згубні, зловісні феромони, що відходили від трупа, справляли на мене нереально гіпнотичний вплив. Немов наелектризований невідомою екстатичною силою, я мимоволі випростався та розправив плечі. Я намагався випалити поглядом склеплені повіки мерця, щоб прочитати таємне послання, яке ховалося під ними. Моє серце раптом затріпотіло в грудях від припливу нечестивих радощів і шалено закалатало об ребра, немов намагаючись вирватися з тлінної тілесної оболонки. Моя душа сіпнулася і затремтіла у нападі нестримної дикої хтивості. Міцний стусан материнського ліктя знову повернув мене до дійсності. Я наближався до чорної труни млявою повільною ходою, а одійшов від неї пружним енергійним кроком.
Я проїхав із траурним кортежем на кладовище, як і раніше пронизаний таємничими цілющими ароматами. Я почувався так, немов залпом випив чашу якогось дивовижного еліксиру – огидного зілля, виготовленого за рецептом самого Веліала[6].
Усі присутні були цілком поглинені траурною церемонією, і різкої зміни в моїй поведінці не помітив ніхто, окрім моїх батьків. Але упродовж наступних двох тижнів гострі на язик кумасі тільки й торочили, що про метаморфозу, яка сталася зі мною. Проте до кінця зазначеного терміну отриманий мною заряд енергії став вичерпуватися, і за кілька днів я повернувся до свого звичного меланхолійного стану, хоча й уже не до колишньої безпросвітної та всепоглинальної апатії. Якщо раніше мене цілком влаштовувало моє інертне існування, то тепер я постійно відчував невиразний, неусвідомлений неспокій. Зовні я знову став самим собою, і місцеві пліткарки зосередилися на цікавіших темах. Якби оточення хоч на мить запідозрило справжню причину мого раптового пожвавлення, всі разом відсахнулися б від мене, як від зачумленого. А якби я здогадався про огидну природу нестримної пристрасті,