Історія Флоренції. Державець. Никколо МакиавеллиЧитать онлайн книгу.
поділено, – одні були на боці папи, а інші на боці імператора, – флорентійці зберігали єдність до 1215 року і підкорялися переможцеві, не шукаючи нічого, крім безпеки. Але як у тілі людському, – що в більш похилому віці заволодіває ним хвороба, то вона небезпечніша і смертельніша, – так і у Флоренції жителі її пізніше за інших поділилися на дві ворожі партії, та зате й більше постраждали від цього поділу. Причина перших незгод досить широко відома, бо про неї багато розповідали Данте й інші письменники. Однак і мені слід коротко розказати про неї.
Серед впливових родин Флоренції наймогутнішими були дві – Буондельмонті й Уберті, а безпосередньо вслід за ними йшли Амідеї і Донаті. Дама з роду Донаті, заможна вдова, мала дочку надзвичайної вроди. Збиралася вона віддати її за месера Буондельмонте, юного кавалера і главу цього роду. Чи то через неуважність, чи то переконана, що завжди встигне це зробити, вона нікому про свій намір не повідомила, проте стало відомо, що з месером Буондельмонте бере шлюб одна дівиця з роду Амідеї. Дама була неймовірно розчарована, однак вона все ж сподівалася, що краса її дочки може зруйнувати той шлюб, поки його ще не укладено. Якось вона побачила, що месер Буондельмонте сам, без супроводу йде в напрямку її будинку, й одразу ж спустилася на вулицю, ведучи за собою дочку. Коли юнак проходив повз них, вона рушила до нього назустріч, кажучи: «Я дуже рада, що ви одружуєтеся, хоча призначала для вас за дружину мою дочку». І тут вона, відчинивши двері, показала йому дівчину. Кавалер, побачивши, яка вона прекрасна, і зметикувавши, що знатністю роду та багатством посагу вона нітрохи не поступається тій, з якою він зібрався брати шлюб, запалав таким бажанням володіти нею, що, не думаючи вже про свою обіцянку, про тяжку образу, якою стало б її порушення, і про лиха, які були б наслідком, відповів: «Якщо ви призначали мені свою дочку, я виявив би невдячність, відмовившись від неї, поки я ще вільний». І, не гаючи ані хвилини, він одружився. Справа ця, ледве вона стала відома, надзвичайно обурила родину Амідеї, а також Уберті, які були їм родичі. Вони зібралися разом з іншими своїми родичами і вирішили, що ганьбою було б стерпіти таку образу і що єдиною гідною помстою за неї може бути смерть месера Буондельмонте. Дехто, щоправда, звертав увагу на лиха, до яких мала призвести така помста, але Моска Ламберті заявив, що хто довго обмірковує справу, ніколи нічого не здійснить, а закінчив свою промову відомим висловом: «Що зроблено, то зроблено». Скоїти це вбивство вони доручили Мосці, Стьятті Уберті, Ламбертуччо Амідеї й Одеріґо Фіфанті. Зранку на Великдень ці четверо сховались у будинку Амідеї між Старим мостом і Сан Стефаном. Коли месер Буондельмонте переїжджав через річку на своєму білому коні, вважаючи, що забути образу так само легко, як порушити обіцянку, вони напали на нього біля спуску з мосту під статуєю Марса і вбили. Через це вбивство стався розкол у всьому місті, одні стали на бік Буондельмонті, інші – Уберті. І оскільки обидва