Листи до Феліції (1913). Франц КафкаЧитать онлайн книгу.
по-особливому люблю; дивно, що першим своїм листом я застав Тебе якраз під враженням від «Танця смерті» і «Ґотичних кімнат»[9]. Стривай, незабаром я обов’язково напишу Тобі про спогади про Стріндберґа, які недавно з’явилися в «Neuen Rundschau»[10] і під враженням від яких я у неділю на тому тижні весь ранок як божевільний бігав по кімнаті.
Завтра або післязавтра Ти отримаєш календар і Флобера. Календар, який мені тільки зараз доправили, виявився зовсім не такий красивий, як він малювався мені в думках, і якби я щодня відривав аркуш, складав його і надсилав Тобі, це вже було б неправильно. Але тепер, коли календар є, і те, що було призначено Тобі, я не віддам нікому іншому і не дозволю нікому бачити, я все одно надішлю його Тобі. Повісь його куди-небудь у куток! Противагою краси до його потворності буде Флобер, якого я взагалі (марні запевнення!) мріяв сам вкласти в Твої руки.
Так, а тепер прожогом спати, слово Тобі відправлено, Твої думки до мене перетягнуто, я задоволений.
Ти не дуже змучилася писати мені, кохана? Один Твій рядок дає мені таку втіху, скільки і п’ятьом моїм не до снаги дати.
Франц
Перш за все, улюблена, припини себе картати за те, що мало мені пишеш! При тому, що часу в тебе обмаль, пишеш Ти мені багато, надто багато.
І якщо Ти, як останнім часом, зумієш зберегти чудову регулярність щоденних листів, то у всьому, що стосується нашого листування, мені нічого буде бажати, бо ж інші бажання – або зараз, або взагалі – нездійсненні, то, значить, усе гаразд, нехай не так щоб аж-аж. Те, що я сідаю зараз до столу писати Тобі, ледве встигнувши перемовитися з родичами, тоді як раніше цьому завжди передувало моє писання і я, отже, коли брав заради Тебе перо в руки, перебував – чи в щасті, чи в своєму нещасті – на іншому, вищому щаблі, – мені це якось заважає. Але це недовго триватиме, в понеділок, думаю, я вже знову почну писати, безліч історій, кохана, викалатують свої марші в моїй голові.
При цьому іноді мене просто кандзюбить од горя, чому, втім, є безліч всіляких причин. І пов’язана з переживанням цих двох заручин – Макса і моєї сестри – не найменша. Сьогодні в ліжку я скаржився Тобі на ці заручини в великій промові, яка, безсумнівно, здалася б Тобі дуже обґрунтованою, тільки я зараз, напевно, вже не відтворю всіх необхідних доказів, а тому краще залишу цей замір. Якби Ти знала, як я промовляю в ліжку, коли до Тебе звертаюся! Лежачи на спині, ногами упершись в валик, яким безмовним солов’єм розливаюсь я про себе в ім’я найдорожчої своєї слухачки! У нас такі різні таланти! Я великий оратор в ліжку, а Ти велика мастачка писати в ліжку листи. Як Тобі це взагалі вдається? Ти ще жодного разу мені про це не роз- повідала.
Жодними із цих заручин я незадоволений, при тому що заручинам Макса я навіть вельми сприяв своєю – можливо, навіть вирішальною – порадою; а проти заручин сестри, принаймні, ніколи не заперечував. До того ж я поганий оракул і нікудишній знавець людей, як свідчить шлюб моєї заміжньої сестри [Еллі], заручини якої
Мова, певно, про «Червону кімнату» (Röda rummet).
Див.: Ola Hansson, «Erinnerungen an Strindberg», Die Neue Rundschau, 1912, Nr. Ir, S. 1536 ff. und Nr. 12, S. 1724ff.