Сонцем стань!. СборникЧитать онлайн книгу.

      Але ось підняв голос Мойсей

      У розпалі гнівному,

      Покотились слова по степу,

      Наче розкоти грому.

      «Горе вам, нетямучі раби,

      На гордині котурні⁴⁰!

      Бо ведуть вас, неначе сліпих,

      Ошуканці і дурні.

      Горе вам, бунтівничі уми!

      Від Єгипту почавши,

      Проти власного свого добра

      Ви бунтуєтесь завше.

      Горе вам, непокірні, палкі,

      Загорілі й уперті,

      Тим упором, мов клином, самі

      Унутрі ви роздерті.

      Як кропива, ви руку жжете,

      Що, мов цвіт, вас плекає;

      Як бугай, бодете пастуха,

      Що вам паші шукає.

      Горе вам, що зробив вас господь

      Всього людства багаттям!

      Бо найвищий сей дар буде ще

      Вам найтяжчим прокляттям!

      Бо коли вас осяє господь

      Ласки свої промінням,

      Ви послів і пророків його

      Поб’єте все камінням.

      Кожду ж крапельку крові тих слуг

      І чад своїх найкращих

      Буде мстити Єгова на вас

      І на правнуках ваших.

      Буде бити і мучити вас,

      Аж заплачете з болю

      І присягнете в горю чинить

      Його праведну волю.

      Та як кара жорстока мине,

      Знову карк ваш затвердне,

      Черга злочинів, кар і жалю

      Знов свій закрут оберне.

      Горе вам, бо століття цілі

      Житимете в тій школі,

      Поки навчитесь плавно читать

      Книгу божої волі!

      Бачу образ ваш: в лісі пастух,

      З бука чиру⁴¹ надерши,

      У воді мочить, сушить, потім

      Б’є й толочить найперше.

      Поки губка та зм’якне, як пух,

      І візьметься в ній сила,

      З-під удару підхопити вмить

      Яру⁴² іскру з кресила.

      Ти, Ізраїлю, чир той! Тебе

      Так товктиме Єгова,

      Поки зм’якнеш на губку й спіймеш

      Іскру божого слова.

      Ти підеш до своєї мети,

      Як бидля в плуг нераде…

      Горе тим, що Єгови кулак

      На карки їх упаде!

      Ти далеко в минуле глядиш

      І в будущі дороги,

      Та на близькі терни та пеньки

      Все збиватимеш ноги.

      Наче кінь той здичілий, летиш

      У безодню з розгону

      І колись за ярмо ще свою

      Проміняєш корону.

      Стережись, щоб обітниць своїх

      Не відкликав Єгова,

      Щоб за впертість на тобі однім

      Не зламав свого слова!

      І щоб він не покинув тебе

      Всім народам для страху,

      Як розтоптану красу змію,

      Що здихає на шляху!»

      Похилившися, слухали всі,

      Мовчазливі, понурі,

      Лиш у грудях сопло щось глухе,

      Наче подихи бурі.

      Добігало вже сонце до гір,

      Величезне, червоне,

      І було мов герой і пливак,

      Що знесилений тоне.

      По безхмарому небі плила

      Меланхолія