Поштове відділення Лікаря Дуллітла. Бюро погоди. Хью ЛофтингЧитать онлайн книгу.
безпеці, вони могли б урізатися в довгий мис і розбитися.
І от одного вечора, невдовзі після того, як Золоті Сойки вирушили на захід, Лікар писав листи в поштовому відділенні при світлі свічки. Було вже пізно, і всі тварини давно спали міцним сном. Раптом, поки він писав, Лікар почув звук, що долинав здалеку крізь відчинене вікно. Він відклав перо й прислухався.
Це був голос морського птаха, що доносився з моря. Як правило, морські птахи нечасто кричать, якщо тільки вони не зібралися у великі зграї. А цей крик, схоже, належав одинокій птиці. Лікар висунув голову з вікна й подивився назовні.
Біля мису Стівена було чимало скель і мілин
Стояла темна ніч, чорна, немов смола, тож він узагалі не міг нічого розгледіти, особливо ж коли його очі були звикли до світла свічки. Загадковий крик повторювався знову й знову, неначе це був зойк відчаю, що долинав з моря. Лікар не міг збагнути, що б це могло означати. Та дуже скоро йому здалося, що звук наближається. Тож, схопивши капелюха, він вибіг на веранду.
– Що таке? Що сталося? – загукав він у темряву над морем.
Відповіді не отримав. Та скоро, з помахом крил, що мало не загасив свічку, великий морський мартин опустився на перила плавучої пошти поряд із ним.
– Лікарю, – задихано мовив мартин, – світло мису Стівена не горить. Я не знаю, яка причина. Але раніше воно ніколи не згасало. Ми використовуємо його як знак, де земля, коли літаємо в темряві. Ніч зараз чорна, як чорнило. Боюся, якийсь корабель обов’язково вріжеться в мис. Тож я подумав, що краще прилетіти й сказати вам.
– Святі небеса! – скрикнув Лікар. – Що ж там могло трапитися? Там живе доглядач маяка, який доглядає за вогнем. Чи горіло світло раніше цього вечора?
– Не знаю, – відповів мартин. – Я повертався з полювання на оселедців, вони зараз якраз пропливають трохи далі на північ, ви ж знаєте. Й, очікуючи побачити світло, збився з дороги й залетів на декілька миль далі на південь. Коли ж зрозумів, що помилився, то повернув назад і полетів понад водою, тримаючись близько до берега. Так я прилетів до мису Стівена, але світла там не було. Було так же темно, як і скрізь. Я й сам би міг врізатися прямо в скелі, як би не летів обережно.
– Як далеко це звідси? – запитав Джон Дуліттл.
– Ну, по суші це буде двадцять п’ять миль до того місця, де стоїть маяк, – повідомив мартин. – Проте по воді вийде тільки близько дванадцяти, мені так здається.
– Гаразд, – Лікар став поспішно надягати пальто. – Почекай хвильку, доки я розбуджу Чап-Чап.
Лікар побіг на кухню поштового відділення й розбудив бідолашну комендантку, яка міцно спала біля плити.
– Послухай, Чап-Чап, – проказав він, торсаючи її. – Прокидайся! Світло мису Стівена згасло!
– Щощетамтаке? – пробурмотіла Чап-Чап, розплющуючи свої сонні очі. – Які-такі стіни згасли?
– Та ні, згас маяк на мисі Стівена, – повторив Лікар. – Щойно прилетів мартин і повідомив мене. Судноплавство в небезпеці. Кораблетрощі, ти ж розумієш, і все решта. Прокидайся й приходь до тями заради Бога!
Нарешті бідна Чап-Чап, повністю прочумавшись, зрозуміла, в чому річ. І вже через мить вона вже була на ногах і почала діяти.
– Я знаю, де це, Лікарю. Я лечу туди негайно… Ні, мені не треба, щоб мартин мене вів. Хай він буде з вами й вам показує дорогу. Відразу ж вирушайте услід за мною в каное. Якщо я щось з’ясую, повернуся й зустріну вас на півдорозі. Якщо ні, то чекатиму на вас біля вежі маяка. Слава Богу, погода зараз спокійна, хоча ніч і темна, хоч в око стрель!
Сплеснувши крилами, Чап-Чап випурхнула прямо через відчинене вікно й полетіла в ніч, а Лікар тимчасом схопив свій невеличкий чорний медичний саквояж і, гукнувши мартинові, щоб той летів за ним, побіг на інший бік понтону, відв’язав каное й заскочив у нього. Потім відштовхнувся, обплив Нічию Землю й щодуху повеслував до мису Стівена, що видавався в море.
На півдорозі до довгого пасма суші, що врізалося в похмурий океан, Лікареве каное перестріла Чап-Чап, хоча як вона знайшла його в такому мороці, орієнтуючись тільки на плескіт весел, знає один Господь Бог.
– Лікарю, – повідомила вона, – якщо навіть доглядач маяка і знаходиться всередині, то він має бути хворим чи іще щось. Я барабанила у вікна, але ніхто не відгукнувся.
– О Господи! – прошепотів Лікар, веслуючи так гарячково, як ніколи. – Хотів би я знати, що ж там могло трапитися?
– Проте це ще не найгірша новина, – продовжила Чап-Чап. – По той бік мису – ви не можете цього побачити звідси – там видно сигнальний вогонь великого вітрильника, який іде на південь, тобто прямо на скелі. Вони не бачать маяка й не здогадуються, в якій вони небезпеці.
– Боже мій! – простогнав Лікар і мало не поламав весла, спінюючи воду за кормою, аби тільки каное рухалося швидше.
– Наскільки далеко зараз корабель від скель? – спитав мартин.
– Десь за милю, я б сказала, – відповіла Чап-Чап. – Але це великий корабель, судячи з того, як високо знаходиться сигнальний вогонь на щоглі,