Психологія спільнот і аналіз людського "Я". Зигмунд ФрейдЧитать онлайн книгу.
інтелектуальної діяльності індивіда, її поведінка в етичному розумінні може: або значно переважати поведінку індивіда, або далеко відставати від неї.
Деякі інші риси характеристики, котру дав Лебон, висвітлюють правильність ототожнення масової свідомості зі свідомістю первісних людей. У натовпі можуть існувати й жити поруч одна з одною найсуперечливіші ідеї без того, щоб з їх логічної неузгодженості народжувався конфлікт. Але те ж саме відбувається й у несвідомому духовному житті окремих людей, дітей і невротиків, як це вже було давно доведено психоаналізом.
У маленької дитини існують, наприклад, протягом дуже тривалого часу амбівалентні налаштування почувань до найближчої особи без того, щоб одна з них заважала прояву іншої, протилежної до неї. Якщо справа наближається, нарешті, до конфлікту між обома налаштуваннями, то він вирішується таким чином, що дитина змінює об’єкт, переводячи одне з амбівалентних почувань на об’єкт заміщення. З історії розвитку неврозу у дорослого можна також дізнатися, що пригнічене почування часто продовжує існувати протягом тривалого часу у несвідомих чи навіть свідомих фантазіях, зміст яких, зрозуміло, прямо протилежний панівному прагненню, без того, щоб з цієї протилежності народився протест «Я» проти того, що воно відкидає. Фантазія протягом якогось часу припустима, поки раптом – зазвичай внаслідок підвищення афективного стану – не народжується конфлікт між нею і «Я» з усіма наслідками, що беруться звідси.
У процесі розвитку від дитини до дорослої людини справа взагалі доходить до все більше й більше поширюваної інтеграції особистості, до поєднання окремих потягів і цілеспрямованих прагнень, що виросли в ній незалежно одне від одного. Діалогічний процес у сфері сексуального життя здавна вже відомий нам як поєднання всіх сексуальних потягів у завершену генітальну організацію (Три статті про теорію статевого потягу. Психотерапевтич. библиот., вып. ІІІ, М., 1911, изд-во «Наука»). Численні відомі нам приклади показують, втім, що поєднання «Я», як і поєднання лібідо, може зазнати невдачі: такими є, наприклад, природознавці, що продовжують вірити в Святе Письмо і т. ін.
Далі натовп підвладний воістину магічній силі слова, що викликає в масовій свідомості страшенні бурі й здатного так само заспокоїти його. «Ні розум, ні переконання не можуть змагатися з відомими словами й відомими формулами. Вони виголошуються перед натовпом з благоговінням, – і тут таки вираз облич стає шанобливим, і голови схиляються». Варто лише пригадати при цьому табу на імена у первісних народів і ті магічні сили, котрі вони ототожнюють з іменами й словами[6].
І нарешті: спільноти ніколи не знали потягу до істини. Вони вимагають ілюзій, від котрих вони не можуть відмовитися. Ірреальне завжди має перевагу у них перед реальним, неіснуюче справляє на них такий самий вплив, що й існуюче. У них є виразна тенденція не робити різниці поміж ними.
Ми показали, що це переважання фантастичного життя
Див. Тотем и табу.