Діви ночі. Юрий ВинничукЧитать онлайн книгу.
Віктору: «Прикрий, коли що», – одним стрибком подолав відстань, яка нас розділяла. Ножа мені підсунув хтось із циганів ще за столом. Я напав з-за спини, це дозволило мені несподівано загребти правою рукою хлопця за шию і стиснути з такою злістю, що він аж почав хрипіти. Зате не пручався, бо лезо ножа світилося зловісно перед очима. Все це відбулося за лічені секунди. Треба віддати належне циганам, адже ми наперед не домовлялися про сценарій бою, а вони зорієнтувалися на диво блискавично і кинулися молотити розгублених підлітків. То тут, то там злітала вгору і важко опускалася на голови залізна правиця Віктора. Він валив нею, як довбнею, здавалося, після такого удару голова може розколотися, як гарбуз. Тріщали сорочки, піджаки і зуби. Цвиркала кров, і лунали зойки та бойові вигуки. Я озирнувся – спиною до моєї спини стояв циган із пружиною у руці. Це такий сталевий прут, який мов антена втягувався сам у себе, і коли ним цьвохкалося в повітрі, то пружина вистрілювала і пронизливо свистала. Перед циганом танцювало кілька хлопчаків, що мали намір рятувати свого отамана. Але пружина – штука небезпечна, можна зостатися без ока або без носа, вона завиграшки розтинала шкіру. Циган, вочевидь, збагнув усю важливість мого вчинку, захищаючи мене зі спини, і я йому був глибоко вдячний.
– Як тебе звати? – спитав я.
– Ося. А тебе?
– Юрко.
– Ти ще тримаєшся?
– Я – так. А ти?
– Поки що.
Стрес мене хутко витверезив, і я почав помітно підупадати духом. Чи довго так витримаю? Може, пора вже все кинути к бісу й дати дьору? На тверезу голову ніколи б чогось такого не вчудив… О боже, доки це триватиме?… У мене вже терпла рука. Якби той дурень добре шарпнувся, то вмить опинився б на волі. Але він, на біду свою, не знав, що я не циган, а звичайний писака і мій бойовий дух уже встиг випаруватися. Але тоді це було моїм щастям. Він слухняно стояв у моїх обіймах і тільки сопів.
Цигани билися, як леви, але підлітків було більше, вони кидалися по кілька на одного, валили з ніг і безжально копали буцами. Ось уже й Віктор гепнув на асфальт, і його поволокли за ноги, він безпорадно борсався, намагаючись встати, але намарно. Алкоголь робив свою темну справу. Врятувало ситуацію сюрчання міліції. О, це звучало наче спів райської птиці, наче шепіт коханої о третій годині ночі…
Тепер тікати було не соромно. Від міліції тікають навіть гангстери та мафіозі. А мені і сам Бог велів. Я рвучко відштовхнув хлопця, чиясь рука з ножем ще встигла чиркнути мені по сорочці, але така дурниця мене не зупинила, я помчав як вихор, а поруч гнав, заплітаючи ногами, йойкаючи і лаючись, Віктор. Попереду і позаду нас бігли цигани, підбадьорюючи одне одного вигуками.
Потім, коли ми відсапалися десь аж на Городничій, цигани кинулися нас обнімати, тиснути руки і тягти до себе в гості. І Віктор уже готовий був продовжити забаву, але з мене було досить. Я забрав його до себе додому, ми попадали на канапи і заснули. Щойно вранці я відчув біль у лівому боці – ніж таки протяв мені шкіру, і на рані запеклася кров. Та це була дурничка, Віктор зі своїми покопаними