Проект «Україна». 30 червня 1941 року, авантюра Ярослава Стецька. Данило ЯневськийЧитать онлайн книгу.
і таке: єдина розв'язка всіх проблем українського народу по обидва боки Збруча, як вважали націоналісти, лежить на шляху створення Української Самостійної Соборної Держави.
Українська Самостійна Соборна Держава: візія ОУН
Провід українських націоналістів (ПУН), як і всі інші закордонні українські політичні угруповання тих часів, виходив з аксіоматичних суджень, кожне з яких суперечило одне іншому.
Судження перше: створення Української Самостійної Соборної Держави (УССД) неможливе без повалення влади більшовиків, що можливо тільки внаслідок дій зовнішніх чинників. Судження друге: у світі не існує жодного зовнішнього чинника, зацікавленого у створенні незалежної України. Навесні 1941 р. ПУН «після довгих дискусій, після розважання всіх «за» і «проти» дійшов до переконання, що Німеччині вистаче настільки сил, щоб розбити мілітарно Радянський Союз. Це мусимо взяти за вихідну точку до дальших міркувань», – підкреслив «свідок і учасник тих подій».[7]
Отже, стратегія і тактика ОУН базувалася на припущенні про невідворотний у найближчому майбутньому військовий конфлікт поміж Німеччиною та СРСР: «Час поміж розбиттям СРСР і якимось невідомим поки що закінченням війни на користь німців українська політика під проводом ОУН мусить використовувати на створення і закріплення такого фактичного стану на землях України, щоб його перекреслення було вже неможливе». З цього випливала і тактика: «якнайшвидше і якнайсильніше зорганізувати випадкову базу в Генерал-губернаторстві і в тих європейських країнах, де більшими масами поселилася українська еміграція».[8]
Усе це треба було зробити для того, аби втілити в життя основну мету Організації – створити Українську Самостійну Соборну Державу. Бачення цієї УССД викладено у 26 ґрунтовних проектах документів – від «Нарису проектів Основних законів (Конституції) Української Держави», підготовленого Миколою Сціборським, до «проекту закону про кооперативні товариства». Довідково повідомлю, що створені ці документи були спеціальною Комісією, яка формально діяла при Українському національному об'єднанні в Німеччині (голова – полковник Т. Омельченко[9]).
По факту УНО – це «парасолька» ОУН. Комісія під проводом П. Герасименка та Л. Білецького (між іншим, тестя О. Ольжича) складалася, у свою чергу, з 15 комісій, до яких увіходили «фахівці, головно з професури колишніх вищих українських шкіл, що перед війною діяли на території Чехо-Словаччини…».[10] До слова, аналогічну комісію створила і «революційна» ОУН – це сталося після квітня 1941 p., але практичних результатів її діяльності мені тимчасом виявити не пощастило. Доведеться чекати до кращих часів. Іншим разом і за слушної нагоди звернімо увагу на високий фаховий, інтелектуальний рівень тих документів.
Для даного контексту нам важливо також розуміти:
– станом «на 1939р. пануючою (в українському галицькому націоналістичному
Там само, с. 25, 49.
Єдина відома мені згадка про нього – див.: http://map.lviv.ua/statti/ luckij6.html
Документи і матеріали з історії Організації українських націоналістів. Т. 7. Документи державного планування УН (КДП ОУН). – Київ, вид-во Олени Теліги, 2002. – С. 5. Див. також