Історія втечі та повернення. Элена ФеррантеЧитать онлайн книгу.
дуже хочу спати, і це була неправда. Ба більше – коли П’єтро заявив мені навпростець, що хоче познайомитися з моїми батьками, я напустилась на нього: «Ти здурів, облиш моїх батьків, ти їм не підходиш, а вони не підходять тобі». Тут він злякано спитав:
– Ти більше не хочеш за мене заміж?
Я мало не відповіла: авжеж, не хочу, але вчасно стрималась, бо знала, що це теж неправда. Я безсило мовила: «Вибач, у мене поганий настрій, звісно, я хочу за тебе заміж». Узяла його за руку й переплелася з ним пальцями. Він був чоловік розумний, надзвичайно освічений, до того ж добрий. Я любила його і не хотіла, щоб він страждав. І все ж саме в той момент, коли я тримала його за руку, коли підтверджувала, що хочу за нього заміж, я виразно усвідомила, що, якби він не з’явився в ресторані того вечора, я б спробувала спокусити Ніно.
Мені важко було зізнатися в цьому самій собі. Звісно, це було б лихим вчинком, якого П’єтро не заслуговував, і все ж я б зробила це охоче, і, можливо, навіть без докорів сумління. Я б знайшла спосіб привабити до себе Ніно, адже ми так давно були з ним знайомі – від початкової школи аж до ліцею і до часів Іскії та площі Мартірі. Я б переспала з ним, хоч його слова про Лілу мені не сподобались і викликали тривогу. Я б переспала з ним, а П’єтро про це не сказала б. Можливо, я б сказала про це Лілі, але не тепер, а коли ми обидві постаріємось, бо тоді, як я вважала, ні для мене, ні для неї це більше нічого не важитиме. Як і в усьому, час тут вирішував усе. Ніно провів би зі мною лиш одну ніч, а вранці пішов би геть. Хоч я знала його ціле життя, він був витвором моєї уяви, залишитися з ним назавжди було б неможливо, він походив з мого дитинства, складався з дитячих бажань, був позбавлений конкретного виміру, я не бачила його у своєму майбутньому. Натомість моїм теперішнім був П’єтро – наче скеля, мов межовий стовп. За цим стовпом простягалася земля, яка була для мене чимось новим, земля, де панувала розсудливість, де діяли правила, за якими жила його родина і які надавали сенсу всьому. Там панували високі ідеали, культивувалося добре ім’я і принципові питання. У світі родини Айрот нічого не робилося просто так. Одруження, приміром, було нерозривно пов’язано з битвою за світське суспільство. Батьки П’єтро уклали лише цивільний шлюб, і П’єтро, хоч і мав, наскільки я знала, досить ґрунтовну релігійну освіту, а може, і саме тому, нізащо б не брав шлюб у церкві, він волів би радше зректися мене. Те саме стосувалося хрестин. П’єтро не був хрещений, Маріароза теж, а отже, наші майбутні діти теж не будуть охрещені. Що б він не робив, він завжди керувався цими засадами, немов підкоряючись якомусь вищому порядку, який, хоч і походив не від Бога, а дістався йому від родини, усе одно давав певність, що він перебуває на боці істини й справедливості. Що стосується сексу, то тут він був обережний. Він достатньо багато знав про мій роман з Франко Марі, аби зрозуміти, що незайманою я не була, і все ж він ніколи навіть словом не згадав про це, я не почула від нього й натяку на докір, жодного грубого жарту, навіть легкої насмішки. Я ніколи не чула, щоб до мене в