Салимове Лігво. Стивен КингЧитать онлайн книгу.
старшій школі відмовились від дрес-коду, Еґґі Корліс написала листа в газету «Камберлендський вісник», але Еґґі роками писала до «Вісника» щотижня, здебільшого про зло алкоголю і чудо прийняття в своє серце Ісуса Христа як вашого особистого спасителя.
Дехто з підлітків цікавився наркотиками. Син Гореса Кілбі Френк постав у серпні перед суддею Гукером і був оштрафований на п’ятдесят доларів (суддя погодився дозволити йому сплачувати штраф із заробітку, який той отримував за розвезення по хатах газет), але пияцтво було більшою проблемою. Відтоді як вік продажу алкоголю опустили до вісімнадцяти років, чимало молоді зависало «У Делла», додому вони потім мчали в сраку готовими, немов намагаючись наново вимостити шлях гумою, і вряди-годи хтось розбивався на смерть. Як от тоді, коли Біллі Сміт на дев’яноста милях[39] увігнався в дерево на дорозі Глибока Просіка, вбивши й себе, і свою дівчину ЛаВерн Дюб. Але, крім цих подій, знання Лігва про те, що шарпало всю країну, було суто теоретичним. Час тут спливав за інакшим розкладом. Нічого занадто кепського не могло статися в такому милому маленькому містечку. Тільки не там.
Енн Нортон якраз прасувала, коли з торбою харчів до хати влетіла її дочка, тицьнула їй перед очі якусь книжку з доволі тонколицим молодиком на задній обкладинці і почала проказувати.
– Не торохти так, – сказала їй мати. – Вимкни телевізор і тоді вже розповідай.
Сюзен прибрала голос Пітера Маршалла[40], який у «Голлівудських квадратах» саме роздавав тисячі доларів, і розповіла матері про свою зустріч із Беном Міерзом. Поки виливалася ця історія, місіс Нортон примушувала себе спокійно, зі співчутливим розумінням кивати, попри жовті застережні вогники, що завжди спалахували, коли Сюзен казала про якогось нового хлопця, – і от тепер чоловіки, гадала мати, хоча їй важко було думати, що дочка вже достатньо доросла для чоловіків. Але сьогодні ті вогники були дещо яскравішими.
– Звучить хвилююче, – сказала вона і поклала на прасувальну дошку чергову сорочку свого чоловіка.
– Він був дуже приємним, – сказала Сюзен. – Дуже невимушеним.
– Оох, мої ноги, – промовила місіс Нортон.
Вона поставила праску навдибки, змусивши її злобно зашипіти, а сама опустилась дупою в бостонське крісло-гойдалку біля панорамного вікна[41]. Потягнулася за «Парламентом» з пачки на кавовому столику і закурила сигарету.
– Ти впевнена, що він порядний, Сюзі?
Сюзен дещо оборонно всміхнулась:
– Звісно, я впевнена. Він схожий на… ох, ну я не знаю, на викладача в якомусь коледжі чи на когось такого.
– Кажуть, Скажений Бомбист[42] був схожий на садівника, – задумливо промовила місіс Нортон.
– Лайно собаче, – бадьоро відказала Сюзен. Це був той епітет, що завжди успішно дратував її матір.
– Дай-но подивлюся ту книжку, – простягнула
90 миль/годину = 144,4 км/год.
Peter Marshall (нар. 1926 р.) – телеактор, який у 1966–1981 рр. вів ігрове телешоу типу «хрестики-нулики» «Hollywood Squares», де шестеро знаменитостей сидять кожен у своєму «квадраті» і відповідають на запитання аудиторії.
Boston rocker – крісло-гойдалка, яке з 1938 р. в незмінному вигляді виробляє меблева фабрика «Standard Chair of Gardner» («Стандартний стілець садівника»).
Джордж Пітер Метеский (медійне прізвисько Mad Bomber: 1903–1994), електромеханік, який після отриманої на роботі в компанії Едісона травми мстився місту Нью-Йорку, заклавши протягом 1940–1957 років загалом 47 бомб на вокзалах, у туалетах, бібліотеках та інших публічних місцях і регулярно пишучи відчайдушні листи в газети; після арешту діагностований божевільним, у 1973 р. виписаний із психіатричної клініки, далі жив і помер вдома.