Салимове Лігво. Стивен КингЧитать онлайн книгу.
залізниці «Бостон і Мейн», і одної ночі 1962 року це й сталося.
Він припинив свої розмірені, вихрові рухи і задивився крізь вузьке оглядове віконце на сходовому майданчику другого поверху. Воно було заповнене золотом дурнів, останнім яскравим світлом літа, світлом, що насміхалося з холоду, з тремтливої осені і ще холоднішої зими, що прийде слідом за нею.
Співучасть їх була обопільною тієї ночі, і після того, як теє сталося і вони лежали разом у темряві її спальні, вона почала плакати і казати йому, що вони вчинили непорядно. Він сказав їй, що порядно, сам не знаючи, порядно було це робити чи ні, та й не переймаючись тим, а тим часом північний вітер скрикував, і кашляв, і завивав, шугаючи з карнизів, а її кімната була теплою і затишною, і зрештою вони заснули разом, як ложки в шухляді мисника.
Ах, Боже і синку твій Ісусе, час тече як та річка, і Ед загадався, чи той парубок, письменник, про це знає.
Він знову почав полірувати перила довгими, розмашними погладжуваннями.
10:00 ранку.
Перерва у початковій школі на Стенлі-стріт, найновішій шкільній будівлі у Лігві, якою пишалося місто. Шкільний округ досі сплачував за цю невисоку, немов щойно з целофану, будівлю на чотири класних кімнати, яка була такою ж мірою новенькою, світлою і модерною, як початкова школа на Брок-стріт старою і темною.
Річі Боддін, першорядний шкільний кривдник, який цим статусом пишався, грандом вийшов на ігровий майданчик, очі шукають того мудросракого новачка, який знав усі відповіді на математиці. Жоден новачок вільготно не приживався в його школі без пізнання того, хто тут бос. Особливо якийсь чотириокий підарко, вчительський пестунчик, як оцей.
Річі було одинадцять років, а важив він 140 фунтів[59]. Усе життя Річі його мати закликала людей помилуватися, який моцний молодик її син. Таким чином Річі зрозумів, що він великий. Інколи він уявляв собі, ніби відчуває, як здригається під його ногами земля, коли він іде. А коли виросте, він куритиме «Кемел», точно як його старий.
Його боялися четверто- і п’ятикласники, а менші діти вважали за ідола шкільного подвір’я. Коли він перейде у сьомий клас до школи на Брок-стріт, їхній пантеон зубожіє без свого диявола. Все це дарувало йому величезне задоволення.
А онде й той пацан, Петрі, чекає, що його приймуть на цій перерві пограти в тач-футбол[60].
– Гей! – гукнув Річі.
Всі озирнулися, окрім Петрі. Очі у всіх при цім були склянистими, і кожна пара очей виказувала полегшення, коли вони побачили, що Річі втупився в когось іншого.
– Гей, ти! Чотириокий!
Марк Петрі обернувся і подивився на Річі. Зблиснули на ранковому сонці його окуляри в сталевій оправі. Зріст хлопець мав такий же, як Річі, що означало, що він вивищується над більшістю своїх однокласників, але був худорлявим, з беззахисним обличчям книжника.
– Ти це до мене говориш?
– Ти це до мене говориш? – перекривив його Річі писклявим фальцетом.– У тебе голос, як у якогось підара.
140 фунтів = 63,5 кг.
Touch football – полегшений варіант гри в американський футбол, де гравця, який несе м’яч, достатньо лише торкнутися, а не заблокувати на землі.