P.S. Я навчу тебе знову…. Ксана РейліЧитать онлайн книгу.
просто використовують. Людині не вистачає сміливості відмовити й узятися за себе. Чому всі кажуть, що з дітей, які в школі не вчилися зовсім, виростають успішні бізнесмени й підприємці? Тому що вони не знають, що таке працювати, і звикли, що хтось усе робить за них. А це що? – Він глянув на мене, очікуючи, що я дам відповідь на його запитання, але я просто знизала плечима. – Основна характеристика начальника. Такі люди вміють керувати, тому й так швидко досягають успіху.
– Якимось дивним чином ми від Аріни перейшли до багатих і бідних, – зауважила я й замислилась.
– Ми просто говорили про її прямолінійність.
– Ну, от ти вважаєш, що це гарна риса характеру? – запитала я й почала насипати чай у кухлі.
– Порівняно. Якщо вміти її контролювати й часто стримуватися – то так, це непогана риса характеру, якої тобі, до речі, бракує.
– Знаєш, а я не сказала б, що вона з цією рисою досягла неабияких успіхів, – дещо роздратовано мовила я.
– Ти чула її історію лише поверхнево, але вже дійшла якихось висновків. Не суди про людину за її виглядом і лише після однієї короткої розмови.
– Це саме треба сказати їй. І взагалі, це все вона почала. – Я наливала окріп у кухлики, відчуваючи, що злюся. – Сказала, що їй не подобається мій вигляд, що мені не варто приходити сюди в цьому образі. Можна подумати, вона інакша.
– Ще одна твоя проблема, – сказав він, і я трохи похмуро подивилася на нього. Чоловік підійшов трохи ближче й показав на мене пальцем. – Ти дуже швидко запалюєшся. Через просте зауваження чи критику ти дратуєшся. Я вже давно це в тобі помітив, і те, що ти зараз говориш, не має сенсу, адже вона не зробила жодного зауваження щодо твого зовнішнього вигляду. Аріна просто захотіла показати тобі, що тут варто бути справжньою, без стін і меж, які ти сама вибудовуєш у своїй голові.
– Ну, гаразд, можливо, я трохи різко на все реагую, але мені не подобається, як вона до мене ставиться, – відверто сказала я, склавши руки на грудях. – Ще й називає мене принцесою.
– Ну, ти не можеш усім подобатися, тому… – Остап розвів руками.
– Можна запитання? – Я поглянула на нього. Він потер свою щетину та спрямував погляд чорних очей на мене, а потім просто кивнув. – Як ти зрозумів, що мені потрібна допомога?
– Я знав, що ти колись про це запитаєш. Скажімо так, у мене є особлива здатність розпізнавати зломлені душі. Можливо, колись поділюся з тобою цією технікою, а поки що – це таємниця. – Він підморгнув.
Повернулася Аріна з печивом і цукерками. Я не мала бажання тут сидіти, але зараз було не так і погано. Аріна сіла на підвіконня з чаєм і почала розповідати, як упала в магазині, намагаючись добігти до каси швидше за якогось дядечка з переповненим кошиком. Навіть я усміхнулася, адже їй це все ж не вдалося й вона була змушена дуже довго стояти в черзі, поки обслуговували того дядечка.
– Чуєш, а ти що, боїшся, що там наркотики? – запитала Аріна в Максима, який боровся з наркозалежністю. Мені хотілося закотити очі ледь не до неба, а Остап просто похитав головою.