P.S. Я навчу тебе знову…. Ксана РейліЧитать онлайн книгу.
а студенти уважно слухали. Я вперше помітила, що ніхто не дивився в телефон. Винятковий рівень професіоналізму викладача, ще й такого молодого. Скільки йому? Я швидко похитала головою, бо чомусь почала думати геть не про те, про що треба було.
Пара пролетіла як мить, і я дійсно почувалася інакше. Якось легше… Ця мотиваційна тема дала мені якийсь дивний поштовх. Може, я даремно гублю себе?
Наступним було семінарське заняття з політичної психології, яке вів той же викладач, що і минулого разу. Він знову всю пару проговорив, а оцінки поставив лише тим, хто сказав кілька слів. Так, рівень нашої освіти зростає. Шкода тільки, що не в той бік.
– Ідеш із нами на каву? – запитала мене Ярина після семінарського заняття. Виявилося, що ми з нею ще й в одній групі.
– Ні, дякую, – сказала я й узяла свою сумочку.
– Ну гаразд, – тихо мовила вона й пішла собі з Оленою – дівчиною, з якою вони завжди були разом.
Напевно, дівчата дружили ще з першого курсу, але я не збиралася заводити друзів. Не хотіла з кимось зблизитися, а потім утратити його. І неважливо як – через жахливу трагедію чи просту зраду. Розчарування – це завжди боляче.
Я прямувала до деканату, щоб уладнати одну цікаву справу. Згадавши, що предмет «Психологія особистості та соціуму» уже був у мене раніше, я вирішила дізнатися, чи не переставлять мені оцінку. Як-не-як, я вже пройшла цей курс, тому не бачила сенсу вивчати його знову. Хоча цей викладач і подавав інформацію дуже змістовно. У деканаті, як завжди, усі були дуже «відповідальними» і такими справами займатися не хотіли. Тож мені дали зрозуміти: таке питання варто вирішувати з викладачем.
Я тяжко видихнула й підійшла до дошки оголошень, щоб перевірити, де пара в того викладача. Здавалося, на цьому факультеті він викладав лише у нас. Краєм ока я помітила, що схожий на нього чоловік прямував до виходу, і швидко побігла слідом.
– Остапе Сергійовичу! – гукнула я, і він різко зупинився.
Чоловік повернувся в мій бік, і я підійшла до нього. Він довго вдивлявся в моє обличчя, ніби намагаючись упізнати. Я ж не могла й слова мовити.
– Невже вирішили поцікавитися, як будете відпрацьовувати пропуски? – запитав він, і його губи розтягнулися в ледь помітній усмішці.
– Насправді я хочу у вас дещо запитати, – сказала я.
Він махнув мені рукою, щоб ішла з ним довгим коридором. Мені не залишалося нічого іншого, як послухати його, тому я закрокувала слідом.
– Я пройшла цей курс раніше в іншого викладача й уже маю оцінку.
– Ох, то я тепер буду до вас ще більш прискіпливим. – Він усміхнувся ще ширше, проте мені було не до веселощів.
– Я хочу запитати, чи не могли б ви переставити мені оцінку? Я ж уже пройшла цей курс, тому не бачу сенсу…
– Сенс є завжди, – різко перервав він і зупинився.
Усю його легкість раптово змінили серйозність і якийсь холод. Дивно, як він змінився за мить. Чоловік подивився на мене своїми темними очима, і я чомусь напружилася.
– Я