Історія втраченої дитини. Элена ФеррантеЧитать онлайн книгу.
впливу на нього. І не вдавався до того спокусливого тону, яким іноді звертався до Коломби та інших жінок. Не промовляв солоденьких фраз, ні разу не глянув їй в очі, не доторкнувся до неї. Його голос потеплішав лише тоді, коли він розхвалював мене.
Це не завадило мені пригадати пляж Читари, коли вони з Лілою обговорювали які завгодно теми, аби відкараскатися від мене. Але цього разу, як мені здалося, усе було навпаки. Навіть коли вони запитували одне одного про щось чи щось розповідали, то робили це так, ніби їхньою співрозмовницею була лише я.
Так вони проговорили добрих півгодини чи навіть більше, але так і не дійшли згоди із жодного питання. Особливо мене здивувало їхнє бажання показати, як по-різному вони бачать життя в Неаполі. На той час мої політичні погляди були досить непевними: догляд за доньками, підготовка книжки до друку, її фінальне редагування, а особливо буря в особистому житті змусили мене забути про все, навіть про читання преси. Ніно називав імена комуністів та соціалістів з Неаполя, яких добре знав і кому вірив. Хвалив чесне міське управління, що нарешті прийшло до влади під керівництвом мера, якого Ніно характеризував як порядного, привітного і далекого від звичного старого казнокрадства. І підсумував так: нарешті у нас є причини, щоб жити та працювати тут, це велика нагода, треба нею скористатися. Але Ліла кепкувала з усього, що він казав.
– Неаполь, – сказала вона, – таке саме лайно, як і раніше. І якщо не дати добрячого прочухана монархістам, фашистам та демохристиянам за їхні брудні минулі справи або якщо вдавати, ніби нічого такого не було, як це зараз роблять ліві, то владу в місті знову приберуть до рук торгаші, – тут вона голосно реготнула, – а разом із ними – міські бюрократи, адвокати, юристи, банкіри й каморристи.
Та вже за кілька хвилин стало ясно, що центром і цієї дискусії вони вирішили зробити мене. Обом хотілося, щоб я повернулася до Неаполя, але вони, не приховуючи цього, бажали переконати мене у власній правоті й переконати переїхати до такого міста, яким кожен з них його бачив: на думку Ніно – мирного та зі справедливою владою, а на думку Ліли – готового помститися всім злодіям, що його розкрадали, байдужого до комуністів та соціалістів, готового розпочати все з нуля.
Я уважно спостерігала за обома. Мене вразило те, що коли розмова заходила про складні теми, у Ліли дедалі частіше вихоплювалися фрази чистою італійською, яку вона так ревно приховувала і про яку знала лише я. Тоді мене це здивувало, адже кожне її слово чи фраза виказували, що вона знає і розуміє значно більше, аніж хоче показати. Я зачудовано відзначила, що Ніно, завжди такий красномовний і впевнений у собі, ретельно добирав слова, а часом навіть затинався. Мені подумалося, що обоє почуваються невпевнено. Колись вони повністю відкрилися одне одному, а тепер соромляться цього. Що відбувається? Вони обоє морочать мені голову? Справді змагаються за мене чи намагаються тримати під контролем давні почуття? Згодом я вдала, що починаю дратуватися. Ліла відразу це помітила,