Смерть бере відпустку. Жозе СарамагоЧитать онлайн книгу.
мовити, за один і той самий електорат, знайшовся один пункт, щодо якого обидва рухи зуміли дійти згоди, а саме висунення на почесного президента, з огляду на його достогідне попередництво, відважного ветерана, який у мить істини кинув виклик смерті й переміг її. Скільки відомо, ніякої особливої ваги не буде надано тій обставині, що дідусь перебував у стані глибокої коми, за всіма ознаками незворотної.
Хоча словом криза переповіджені прехимерні події, звісно ж, годі доладно назвати, бо було б безглуздо, нісенітно й усупереч найелементарнішій логіці говорити про кризу в справді упривілейованій екзистенційній ситуації браку смерти, можна зрозуміти деяких громадян, обстоювачів власного права на достовірну інформацію, які загадувалися над питанням, і запитували одне одного, а що ж коїться з бісовим урядом, бо той не подавав доти ознак життя. Фактом є, що міністр охорони здоров’я, до якого на ходу звернулися в перерві між двома засіданнями, пояснив журналістам, що з огляду на недостачу певних відомостей будь-яка офіційна заява неминуче була б передчасною. Ми збираємо інформацію, що надходить з усієї країни, наголосив він, і справді нізвідки немає новин про випадки смерти, але можна легко здати собі справу з того, що ми, застукані цим явищем так само зненацька, як і всі інші, ще не маємо змоги висловити бодай приблизне припущення щодо його причин і ймовірних наслідків, коротко- та довготермінових. На цьому можна було б і зупинитися, й уже за це, зваживши на складність становища, можна було б подякувати, але загальновідомий інстинкт із приводу й без приводу заклика`ти людей до спокою, за всяку ціну втримувати їх сумирними в кошарі, цей умовний рефлекс, що в політиків, надто привладних, перетворився на другу натуру, а, власне, дійшов до автоматизму, ставши механічним відрухом, підказав міністрові щонайгірше підсумування розмови, Як особа, відповідальна за галузь охорони здоров’я, запевняю всіх, хто мене чує, що немає жодної причини для занепокоєння, Якщо я добре зрозумів щойно почуте, завважив котрийсь журналіст, уникаючи занадто іронічних ноток у голосі, то на Вашу думку, пане міністре, нас не має непокоїти те, що ніхто не вмирає, Саме так, нехай іншими словами, але це я й сказав, Пане міністре, дозвольте Вам нагадати, що люди ще вчора вмирали й нікому не спадало на думку через те непокоїтися. Звісна річ, умирати природно, причини для занепокоєння виникають тоді, коли кількість смертей зростає, як-от через війну, через епідемію. Тобто коли трапляється щось надзвичайне, Можна й так сказати, Але тепер ніхто не ладен умирати, а Ви, пане міністре, саме тепер просите нас не непокоїтися, погодьтеся, що в цьому є щось досить парадоксальне. То була сила звички, я визнаю`, що термін занепокоєння в цьому випадку не мав би прозвучати, А яке інше слово, пане міністре, Ви б ужили натомість, я ставлю це питання, бо журналіст, свідомий свого обов’язку, яким я себе вважаю, має по змозі доносити точний вислів. Трохи роздратований такою наполегливістю, міністр відповів сухо,