Будинок на Аптекарській. Ольга СаліпаЧитать онлайн книгу.
що народилася у Хмельницькому, найчастіше в людей це місто асоціювалося саме з єврейськими погромами. Ляні тато про них теж розказував. Мама страшенно за це сварилася, бо вважала, що то застрашна «казка» для малої дитини. А сама Ляна ті розповіді любила. Хоч і плакала потім ночами, жаліючи єврейських діточок, котрі залишилися без батьків.
Тоді, у лютому 1919 року, до командира Запорізької козацької бригади Івана Семесенка дійшла інформація від розвідки, що в Проскурові готують більшовицьке повстання. Проскурів на той час був повітовим центром губернії, мав вигідне прикордонне розташування і залізницю. Саме тому тут часто дислокувалися війська. Більшу частину населення на той час складали євреї. Чому в повстанні зробили винними саме їх – досі велика загадка для дослідників. Ляна, навчаючись в університеті, зустрічала сякі-такі праці на цю тему. Але за часи «радянщини» до мас людських просочувався лише один висновок – у погромі, що забрав життя кількох тисяч євреїв, був винен Петлюра.
Кілька років тому в пресі також «розкручували» скандал про антисемітство і націоналістів. Ще тоді Ляна згадала про Проскурівський погром. Виявляється, сварити українців і євреїв досі залишається безпрограшним варіантом політичної боротьби.
Семесенко – молодий хлопець, попереджував євреїв про те, що застосує силу, якщо ті не перестануть допомагати більшовикам, а згодом придушив перші прояви непокори і відразу ж кинувся нищити євреїв, які, на його думку, були заколотниками. Щоправда, заборонив грабувати і ґвалтувати. Є дані, що лист від Петлюри про те, що погром треба припинити, надійшов уже за три години від його початку. Ляну завжди вражала така оперативність. Тоді ж не було ні мобільних, ні навіть стаціонарних телефонів. Тому можна вважати, що реакція Петлюри була миттєвою. Семесенка по тому забрали у в’язницю. Але про це вже мало хто знає. Петлюра навіки залишився в історії Радянського Союзу антисемітом, а погром в лютому 1919 року – найнеприємнішою сторінкою в історії Проскурова.
Цікаво, що під час погрому постраждали лише родини бідних євреїв. Ляна добре пам’ятає, як батько водив її Проскурівською і показував уявну лінію, яка розмежовувала колись місто за соціальним станом. По один бік жили і гендлювали багаті євреї, по інший – бідні. Саме бідні й потрапили під гарячу руку гайдамаків Семесенка.
Кажуть, тоді сиротами в місті залишилися близько 1000 дітей.
– Слухай, – торкнулася плеча Ніколая, – підкажи, що мені робити, аби швидше зрозуміти, що тут до чого, – обвела рукою магазин.
– По-перше, ніколи не поспішати. Так мене дядькоанатолій вчив. З тими речами, що вже є в нас, все просто: дивишся номерок, шукаєш у зошиті, бачиш ціну, яку дядькоанатолій записав, і кажеш покупцю трохи більше, щоб було куди знижувати, якщо той буде торгуватися.
– А ви з татом часом не євреї? – посміхнулася Ляна.
– О, ні, але торгувати вміємо, – було помітно, що Лянина фраза Ніколая неабияк втішила.
– А якщо хтось приносить якусь річ і хоче, щоб ми її купили?
– Тоді клич мене. А коли мене тут не буде, – обличчям хлопця промайнула