Эротические рассказы

Будинок на Аптекарській. Ольга СаліпаЧитать онлайн книгу.

Будинок на Аптекарській - Ольга Саліпа


Скачать книгу
аж спалахнула від злості: спочатку цей нахаба примушує її сісти у свою автівку, потім везе, куди знає лиш сам, а тепер виганяє!

      – Зовсім придурок? Не вийду! – склала руки на грудях.

      – Виходь. Ми приїхали.

      Ляна не відразу збагнула, в яку дурну ситуацію втрапила. А коли зрозуміла, залишалося зібрати крихти власної честі й спробувати перевести все на жарт:

      – Та ок, я в курсі, – натягнула голлівудську посмішку, – вирішила перевірити твою реакцію на неадекватну дівчачу поведінку.

      Іван мовчки вийшов з автівки, обійшов її з іншого боку, відчинив пасажирську дверку і подав Ляні руку. Дівчина слухняно простягнула долоню. Треба ж було якось реабілітуватися, щоб не виглядати зовсім дурною.

      Ресторан був фантастичним. Ляна любила місця з історією. А концепція цього була продумала так чітко й красиво, що хотілося крутити головою на всі боки і роздивитися кожну деталь. Навіть назва «Ресторація Шпігеля» вже була родзинкою. У кількох залах грала приємна музика, а столи сервірувалися паперовими підставками з історією закладу.

      Дівчина розгорнула меню і ковзнула поглядом по стравах.

      – Щось схоже на подільську кухню, якщо вона така справді існує, – підморгнув Іван.

      – А Шпігель був ресторатором?

      – Ні, кажуть, був такий нотаріус. Просто колись на цьому місці знаходився його особняк. Знаєш, є в нашому місті така мода – називати заклади харчування красивими прізвищами – «Ресторація Шпігеля», що був нотаріусом, «Кухмістерська Хаселева», що був дантистом.

      Власне, Ляну це цікавило не так сильно, як меню. Зараз їй треба було вибрати з цього переліку щось безлактозне і безглютенове. А в новому місці це було непросто.

      – Я відійду на хвилинку, помию руки, – підморгнула своєму кавалеру.

      – Туалет там, – показав той рукою без церемоній.

      Вбиральня також була королівською. Ляна навіть захотіла, всупереч своїм принципам, зробити зовсім дівчаче селфі у дзеркалі, але стрималася. На зворотному шляху непомітно шепнула офіціантці, щоб та принесла їй обід без лактози і глютену на свій смак. Якби Ляна сказала щось подібне при Іванові, то він точно сприйняв би це за дурний каприз.

      За кілька хвилин їй принесли гарбузовий суп, теплий салат і натуральне желе на десерт. Іван замовив картоплю з грибами і їв, не звертаючи жодної уваги на Ляну.

      Розніжена смачним обідом, Ляна зловила себе на думці, що не хоче повертатися додому, в порожню квартиру.

      – Слухай, а давай прогуляємось, – обережно запропонувала Івану.

      – Давай, – погодився той, витираючи залишки сметанного соусу на губах. – Хоча в таку спеку це ідея так собі. Може, візьмемо щось звідси тобі на вечерю? Тут можна замовити з собою.

      – Не треба. Я не вечеряю.

      – Ясно, – посміхнувся кутиком губ. – І хрінових цукерок не їстимеш?

      – Яких?

      – Хрінових, – розсміявся із власного жарту, – з хрону, а не те, що ти подумала. Це «Фішка» цього ресторану. А ще – наливки. Але наливок, як я розумію, ти теж ні?

      – Ні.

      Гуляти пішли Проскурівською – пішохідною вулицею в самому


Скачать книгу
Яндекс.Метрика