Надходить та година. Джеффри АрчерЧитать онлайн книгу.
І ти маєш рацію, коханий, остаточне рішення – за мною.
Вона мовчки підвелася зі свого місця, потиснула руку своєму адвокату й промовила:
– Дякую, пане Трелфорде. Побачимось у суді завтра вранці, коли присяжні вирішуватимуть нашу долю.
Трелфорд вклонився і зачекав, поки двері за ними зачиниться, перш пробурмотіти собі під ніс:
– Її краще було б охрестити Порцією[2].
– Як вам вдалося це отримати? – здивувався сер Едвард.
Вірджинія посміхнулася. Сер Едвард сам навчав її так поводитися: коли на перехресному допиті відповідь не на вашу користь, нічого не кажіть.
Однак сер Едвард не посміхнувся.
– Якщо суддя дозволить пану Трелфорду представити це як доказ, – сказав він, розмахуючи листом, – я більше не буду певен, що ми виграємо справу. Ба більше, я певен, що тоді ми програємо.
– Пані Кліфтон ніколи не дозволить оприлюднити цей доказ, – самовпевнено заявила Вірджинія.
– Як ви можете бути цього певні?
– Її брат має намір балотуватися на довиборах від Бристольських доків після смерті майора Фішера. Якщо цей лист оприлюднять, йому доведеться зняти свою кандидатуру на довиборах. І це покладе край його політичній кар’єрі.
Адвокати мають думати про все, окрім ставлення до своїх клієнтів. Та не в цьому випадку. Сер Едвард точно знав, як він ставиться до леді Вірджинії – у суді чи поза ним.
– Якщо ви маєте рацію, леді Вірджиніє, – зауважив літній правник, – і вони не нададуть цей лист як доказ, присяжні вважатимуть, що це не допоможе в справі пані Кліфтон. І без сумніву, шальки терезів схиляться на вашу користь.
Вірджинія розірвала листа й викинула клаптики в кошик для сміття.
– Я згодна з вами, сер Едвард.
Десмонд Меллор знову забронював невелику конференц-залу в непопулярному готелі, де їх ніхто не впізнає.
– Леді Вірджинія є фаворитом на цих перегонах, – запевнив Меллор, займаючи своє місце на чолі столу. – Здається, Алекс Фішер нарешті зробив хоч щось корисне.
– Фішер не міг би вибрати ще кращий момент, – відгукнувся Едріен Слоун. – Але нам все одно доведеться тримати руку на пульсі, щоб захоплення «Судноплавної компанії Беррінґтонів» відбувалося плавно.
– Не можу з вами не погодитися, – сказав Меллор. – Саме тому я вже підготував заяву для преси, яку хочу опублікувати, як тільки оголосять вирок.
– Але все ще може змінитися, якщо пані Кліфтон дозволить прочитати лист Фішера в суді.
– Можу вас запевнити, – промовив Меллор, – що цей лист ніколи не побачить світ.
– Ви знаєте, що в цьому листі, чи не так? – втрутився Джим Ноулс.
– Скажімо так, я впевнений, що пані Кліфтон не хоче, щоб його побачили присяжні. Це лише переконає їх, що нашій любій голові правління є що приховувати. Тоді вони неодмінно приймуть рішення на користь леді Вірджинії, і на цьому справа скінчиться.
– Оскільки вони швидше за все оголосять вирок завтра, –