Надходить та година. Джеффри АрчерЧитать онлайн книгу.
зателефонувати, щоб дізнатися, як тобі ведеться після другої втечі від німців.
Джайлз засміявся:
– Як ніколи раніше.
– Мені здається, що це возз’єднання з панною Пенґеллі спричинилося до того, що ти здаєшся цілком задоволеним собою.
– Усе в одному. Окрім того, що вродлива, Карін ще й найчарівніша, найдобріша, найвдумливіша й найуважніша істота, яку я коли-небудь зустрічав.
– Чи не зарано робити такі однозначні висновки? – не повірив Гаррі.
– Ні. Цього разу я справді натрапив на «золото».
– Будемо сподіватися, що ти маєш рацію. А як ти ставишся до преси, що описує тебе як щось середнє між Річардом Генні та Даґласом Бадером?
– Вважаю себе ближчим до Гіткліфа[20], – засміявся Джайлз.
– То коли нам дозволять зустрітися із цим ідеалом?
– У п’ятницю ввечері ми їдемо до Бристоля, тож якщо ви з Еммою вільні, можемо пообідати у суботу…
– Себастьян приїжджає у суботу, й Емма сподівається поговорити з ним про посаду голови правління. Але ви можете до нас приєднатися.
– Ні, гадаю, що я це пропущу, але чому б вам усім не прийти на недільний обід до Беррінґтон-холу?
– Хіба це не надто сильний стрес для Карін? – висунув припущення Гаррі.
– Коли більшу частину свого життя живеш в умовах комуністичного режиму, не думаю, що можна розглядати обід із Кліфтонами як стрес.
– Якщо ти впевнений, тоді побачимося в неділю.
– Я впевнений, – підтвердив Джайлз, коли пролунав дзвінок на вхідних дверях. – Маю йти, Гаррі.
Він відклав слухавку й глянув на годинник. Чи можливо, що вже десята година? Він мало не вбіг у хол і побачив, як Маркгем відчиняє вхідні двері.
– Доброго ранку, пане Пенґеллі, сер Джайлз чекає на вас.
– Доброго ранку, – привітався Пенґеллі, трохи вклонившись дворецькому.
– Заходьте, – запросив Джайлз, коли вони потиснули один одному руки. – Маркгеме, зваріть, будь ласка, свіжої кави, а я відведу пана Пенґеллі до вітальні.
– Так, сер.
– Карін трохи затримується. Це довга історія, але вона намагається вирішити, яку одежину моєї сестри вдягнути.
Пенґеллі засміявся:
– Для жінки справжні клопоти вирішити, що саме треба вдягнути.
– Чи виникли у вас якісь труднощі з тим, щоб знайти нас?
– Ні, таксист дуже допоміг. Рідкісний досвід для мене, але це особливий випадок.
– Безумовно, – погодився Джайлз. – Шанс возз’єднатися з донькою, коли вважаєш, що вже більше ніколи її не побачиш.
– Я буду вам довіку вдячний, сер Джайлз. І якщо вірити «Телеграф», це була нелегка справа.
– Брукс усе перебільшив, – мовив Джайлз, коли вони сіли вдвох за стіл, – але навряд чи можна звинувачувати чоловіка після того, що він пережив.
Маркгем повернувся, несучи на таці каву та пісочне печиво, й поставив між ними на столі у вітальні.
– Товариш Хонекер почуватиметься не надто приємно через те, що ви його одурили, – зауважив Пенґеллі, помітивши заголовок