Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.. АнтологияЧитать онлайн книгу.
Встав його кінь, брата кінь, брата пес, а брата нема. Він її ще гірше б'є.
– Де мій брат?
Аж встав його брат. Каже до нього:
– Як я, брате, солодко спав!
– Чи ти спав, брате? Ти каменем лежав.
Стали вони вдвох бабу бити.
– Йди, бери води, кропи ту гору!
Набрала баба води, кропить гору. Як почали люди робитися з каміння, аж поки не стало гори, зробилося рівне поле. Дякують усі люди братам, а ті думають:
– Що нам з тою бабою робити? Треба її забити.
Як забили ту бабу, посідали собі, і молодший брат усе розказує старшому. Дійшов до того, як він з його жінкою спати ліг. Не вислухав старший брат свого брата (що він рушницю поклав між ними), вихопив шаблю і стяв молодшому голову. Почали кінь і пес молодшого брата плакати над ним, а старший брат поїхав додому. Під'їжджає до свого дідинця, варта почала кричати, що принц йде. Жінка як почула, що чоловік йде, вийшла назустріч і з великою радістю його привітала. Пішли в покої, разом переднювали, заходить вже ніч. Повісив пан свою фузею на гвіздок. А жінка питає його:
– Скажи мені, чоловіче, що то є, що ти на першу ніч повісив фузею на стіні, на другу ніч – положив між нами, а на третю – знов повісив на стіні.
Аж тоді він розмислив, що його брат нічого злого не зробив. Зачав він їхати до свого брата, подивитися на него. Приїздить, бачить – стоять пес і кінь по коліна у сльозах і плачуть над ним. Жаль ему ся зробило брата свого, поїхав шукати тую криницю, звідки баба-чарівниця воду брала, як людей кропила. Знайшов, набрав живущої та цілющої води і поїхав назад до брата. Змастив його тою водою – ожив він. Обнялися брати і поїхали обидвоє до дідинця. Жінка вибігла до них, та не могла пізнати свого чоловіка і почала плакати.
Озвався старший брат до неї:
– Я є твій муж, а ти моя жона, а то є мій брат.
От взяли вони брата в гостину. Молодший брат питається:
– Мій брате коханий, може, я би коло вас ся лишив? Може, ту є де місце? Питайся своєї жінки.
І він свеї жінки випитався.
А вона каже:
– Є ще одна моя сестра. Якби її дістати, то би ще твій брат отримав половину маєтку від мого батька.
Каже старший брат до меншого:
– Я вночі її ліпше випитаю, а ти, брате, слухай під ліжком. Вночі старший брат говорить зі своєю жінкою, тамтой, другий, слухає.
– Мою сестру, – каже жінка, – відікрали злі духи, і вона їм ся належить. От яким би способом твій брат дістався до неї, бо вона є в степах, в горах: я маю таке яблуко, що як ся поко-те, то най буде море, най буде рівнота, а воно заведе го до моєї середущої сестри. Вона порадить, чи він зможе, чи ні дістати тамту мою сестру.
От прийшов менший брат до теї сестри.
– І не виділа-м, і не бачила-м, чоловіче, – каже вона, – прісної душі, коли ти ся з'явив. Де ж я тебе сховаю, як чоловік прийде?
Отже, встромила вона його під ліжко.
Прилітає її чоловік, злий дух (один з чотирьох чи п'яти духів, котрі разом літали) і каже:
– Десь то прісна душа смердить!
От вона там йому бомки б'є:
– Що ти, – каже, – прісна душа! Ти по світі налітавсі,