Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.. АнтологияЧитать онлайн книгу.
зв'язали і кинули в воду:
На ж тобі, Петруню, за твою уроду.
Кинули в воду у вечір, в суботу,
Вельможная пані дерлася по плоту.
Крикнула потім голосом до неба:
«Милосердний Боже, чого їм ще треба?
Гей, слуги ж мої, слуги вірнейкії,
Будьте ж ви мені тепер приязнейкії.
Та дайте ж знати до матуні єго,
Нехай шукає синойка своего».
Гей сталася там межи людьми рада,
Шукала єго жолинська громада.
Шукали єго через дві неділі,
Нікому того впадку не повіли.
І знайшли його в уманській границі,
Поставили єго в жолинській улиці,
Та дали пані через попа знати,
Чи буде вельможна тіло навиджати?
Гей, взяла на ся жупан синюсейкий,
Завила голову в рубчик тонюсейкий.
Брнула[9] водами, густими лозами,
Обмивала білі личка дрібними сльозами.
Шиту спідничку по пас замечала,
Білії ножейки о камінь шибала.
У суботу без б день дзвонойки грали,
В неділю при службі тіло поховали.
Ні отець, ні мати Петруня ховала,
Сама вельможна червоні сипала.
Та було знати та по першім разі,
Же пані в атласах, а ти у фармазі.[10]
Вельможна пані буде їсти, пити,
А ти, Петруню, будеш в землі гнити.
Пісні та вірші невідомих авторів
Дівчинойко, моя голубойко,
Клопочеш ти мою голов ойку!
Як же ся мні да не клопотати:
Ци моя, ци не моя будеш,
Тілько мені серденько смутиш!
Дівчинойко, не горди мною,
Біднесеньким сиротою!
Як ти мною будеш гордіти,
Не буду я до тебе ходити!
Дівчинойко, чим же ти пишна,
Чом ти до мене з вечора не вийшла?
Не знаю, серце, не знаю,
Як я до тебе виходити маю?
Отець, матка на мя нарікають,
Же ся я в тобі, серце, кохаю.
Як я тебе не вижу годину,
Видиться мні, же сама загину,
Як рибі без води трудно,
Так мені без тебе нудно!
Гди би-м я мав орловіє крила,
Літав би-м до тебе, мила.
Упав би-м я на твоїм дворі.
Аби-м тебе обачив воскорі.
Дівчинонько, моя голубонько,
Скажи ж мені усю правдоньку:
Коли любиш – дай же, що маєш,
А коли не любиш – як собі знаєш.
Коли любиш, скажи ж правду,
А коли не любиш – я си іншу знайду!
Коли любиш – люби гаразд.
А коли не любиш – покинь мене зараз!
Смутна на серцю хвиля наступає,
Що моя дівчина мене покидає.
Що я чинити тепер, бідний, маю,
Коли милую з очу пострадаю?
А іншой не маю.
Бідна пташина і та пару має,
Поки єй не знайдет, поти єй шукає.
А я, нещасливий, все то уважаю,
Що в своей милості користі не маю,
А іншой не маю.
Риба з рибою і та ся злучає,
Моя
Брнула – побрела.
Фармага – сіряк.