Виховання без нервування, або Як упоратися з розбишаками, упертюхами, ледарями, плаксіями, крикунами та хитрунами. Вікторія ГорбуноваЧитать онлайн книгу.
того самого. Нам здається, що ми дорослі, а тому здатні контролювати ситуацію, і якщо не приберемо чогось негайно – зробимо це іншим разом.
Юрині тато з мамою лишили своє взуття біля дверей, тому що воно не таке вже й брудне і тому що завтра знову йти дощовою калюжною вулицею, тож нема сенсу витрачати час на миття, натомість сину сказали, щоб він вимив своє. І так кілька разів за вечір: складання одягу, перевдягання у домашнє, миття рук, перекус під час дозвілля… І кожного разу батьки хлопчика мали рацію, але тільки на словах.
Ми не помічаємо, наскільки наш власний приклад розходиться із тим, чому ми вчимо та чого чекаємо від дітей. Якщо дорослі демонструватимуть стратегії, які хочуть бачити у своїх дітей, вони значно швидше досягнуть результату, аніж змушуючи їх робити те, що самі не завжди виконують. Тато та мама, які щоранку застеляють ліжка і не вештаються кухнею у піжамі, миють руки перед їжею та після туалету, не обсмоктують пальці після смачненького та не сьорбають із ложок, прибирають зі столу відразу по обіді, не лишають горняток на журнальному столику, не кидають речей на стільцях та кріслах, пам’ятають, де їхні мобільні, пульти, ключі тощо, мають багато більше шансів виховати дітей, охочих до порядку.
Тож варто задуматись, яке ставлення до речей та порядку ми хочемо бачити у своїх дітей, і наполегливо демонструвати їм бажані форми поведінки. Універсальних правил тут не існує, усе залежить від межі вашої особистої толерантності до безладу. Створюйте для дитини певний коридор свободи, дозволяйте дозволене у вашій родині. Наведення ладу важливе, але наскільки важливим воно має бути в житті вашої дитини, скільки часу займатиме, замість чого (відпочинку, навчання, спілкування з друзями…) та заради чого (порядку, покарання, виховання, задоволення від спільної діяльності…) здійснюватиметься, – вирішувати вам.
До того ж варто пам’ятати про сприятливі для наслідування періоди. Навчити підлітка впорядковувати своє життя власним прикладом потребує багато більше часу та зусиль, аніж дошкільня. Згадаємо, з яким захватом малюки хапаються за пилосмоки, швабри, витирають пил, з яким завзяттям вимагають, щоб їм дозволили помити посуд, прибрати зі столу. І тут головне – не згаяти момент. «Це минає…» – втішають бувалі мами молоденьких, натякаючи, що з часом малюки втрачають інтерес до хатніх справ. Минає, та не в усіх.
Причини інтересу допомагати старшим, як і причини його втрати дітьми, – прості й зрозумілі. Роблячи те, що мама й тато, дитина відчуває і себе, по-перше, дорослою, по-друге, потрібною, по-третє, причетною до чогось важливого, по-четверте – зауваженою, цінною для інших. Ми завжди помічаємо і хвалимо малюків за перші спроби допомогти, адже вони здаються такими безпосередніми, щирими та наївними. А після того робимо класичну помилку – відбираємо у дитини ганчірку, віника, швабру… бо вона все одно не може усе зробити як слід і замість справді допомогти лише витрачає наш час та подвоює зусилля. Справді, прибрати після таких прибирань буває