Виховання без нервування, або Як упоратися з розбишаками, упертюхами, ледарями, плаксіями, крикунами та хитрунами. Вікторія ГорбуноваЧитать онлайн книгу.
молодець, бо сьогодні сам прибрав свої іграшки»); відзначте, завдяки чому вдалося досягти результату («Ти поскладав у різні контейнери пазли і конструктор. Рядочком припаркував машинки. Ведмедика і слоненят посадив на диванчику»); наголосіть на тому, що це значить для вас особисто («Мені дуже приємно, що ти прибрав, і я матиму більше часу»), для самої дитини («Тепер тобі буде легко знайти все необхідне») та для оточуючих («Татко також радітиме, що в кімнаті краса і лад»). Важливою є і непряма похвала, коли дитина відчуває, як ви нею пишаєтесь – розкажіть в її присутності іншим людям, що саме та в який спосіб вона зробила, відзначте самостійність та вигадку. Створіть умови, за яких їй захочеться робити це знову і знову.
Дмитрик і Софійка із задоволенням відвідували наші заняття. Вони вчилися гратися та прибирати іграшки разом із мамою. На останній зустрічі усі разом на величезному шматку ватману зображували важливі для них сімейні події, малювали, вклеювали свої фотографії та картинки зі старих журналів – готували сюрприз для тата. Наприкінці Дмитрик збирав обрізки і носив їх у смітник, Софійка складала фломастери та мила пензлі. Мамі лишилося лише скрутити татів подарунок, однак малі не дали їй цього зробити, влаштувавши сімейне закручування.
Наводити лад можна з приємністю та без нервів, для цього варто спробувати:
– показувати прикладом, а нелише словом бажанеставлення до порядку в домі;
– організовувати спільні сімейні прибирання з радістю та вигадками;
– приєднуватись до дитини у прибиранні, допомагати та цінуватиїї зусилля;
– організувати простір, який би сприяв наведенню ладу.
Що не запропонуй – завжди «ні», або Як дійти згоди та порозумінь без скандалів і покарань
– Тільки не розповідайте мені, що негативізм – це нормально.
Ця мама була абсолютно безапеляційною, дуже впевненою і трохи агресивною. А ще вона заперечувала будь-що, що я намагалася їй сказати, навіть до того, як мені вдавалося це озвучити. Вона примудрилася відповісти «ні» навіть на запитання «Скільки років дитині?»
– Ні! Це віку не стосується! Я вже серйозно думаю, може, зурочив хто ще до народження. Він завжди такий був. Від мого молока відмовився, плювався і все тобі. У возику, ліжечку лежав, іграшки викидав і вищав, доки не даси що хоче.
Заперечувати, відмовлятися, наполягати та вчиняти по-своєму, а подекуди і всупереч бажанню дорослих – це нормальні періоди у розвитку дитини, але нормальні вони лише тоді, якщо і справді періоди. Якщо ж дитина перетворюється на «нехочуху-монстра», який щоденно тероризує родину та знайомих своєю впертістю та крикливістю, – варто пошукати причини, чому так сталося, і вжити заходів. Отже, що, як і до чого.
Дитячий негативізм від початку пов’язаний із розвитком самоусвідомлення, розумінням того, що Я – окрема істота, яка