Виховання без нервування, або Як упоратися з розбишаками, упертюхами, ледарями, плаксіями, крикунами та хитрунами. Вікторія ГорбуноваЧитать онлайн книгу.
падав на підлогу, бив мене і руками, і ногами, відмовлявся їсти, спати, гуляти, рвав книжки, ламав іграшки. Відводила в садочок – зітхала з полегшенням, приводила додому – ніби у пекло верталася.
Близько трьох років до малюка приходить усвідомлення, що він не просто окрема істота, а окрема особистість із власними потребами, бажаннями та прагненнями. Піднімається нова хвиля протестів, основний меседж якої – «Ні, я сам!». І якщо спочатку діти протестують проти фізичного дискомфорту, потім повстають проти того, що дорослі роблять з ними, то зараз це протест проти того, що все в їхньому житті вирішують інші люди. У маленькому Я народжується потреба самому керувати своїм життям, самому приймати рішення щодо себе. Негативізм, впертість, непокірливість, підкреслена самостійність, постійний протест, знецінення всього, що подобалась раніше, і навіть деспотизм, – психологічний портрет трирічного малюка.
Звісно, витримати новий сплеск дитячих вередульств нелегко. Здається, що малюк вже підріс, гарно говорить, навчився багатьох речей, а отже має більше слухатись та розуміти, про що його просять. Замість цього маємо постійний протест та невдоволення, присмачені словесними образами, а подекуди і лайкою. Діти не лише кричать, видираються, впираються, відмовляються щось робити, – вони переходять на особистості. «Не люблю тебе!», «Йди геть!», «Дурень!» – ще не найгостріше, що може вилетіти з янгольських ротиків. До того ж малюки починають відверто брехати («Це ти розбила горнятко!», «Я не розкидав іграшок») та засвоюють нову техніку протесту – мовчки ігнорують усе, що ви їм говорите, ніби вуха заклало, а рот повний води. Не оскаженіти і справді важко. «Краще нову дитину народити, ніж цю відмити!» – виривається у виснажених батьків.
Спробуємо заглянути у світ боротьби за своє Я. Я виріс. Навчився пісяти в унітаз, без допомоги вдягатись і навіть застібати ґудзики, високо стрибати і швидко бігати, можу сам зателефонувати бабусі та увімкнути телевізор і комп, без проблем пилесмочу, поливаю квіти, запускаю пральну машинку, класно малюю та ліплю з пластиліну, чудово вирізаю ножицями та клею, складаю пазли і конструктори, знаю напам’ять купу віршиків, співаю і танцюю, навіть букви і цифри можу назвати. І все це та багато іншого, що я вже вмію, мені забороняють робити дорослі саме тоді, коли я цього найбільше хочу! Або змушують робити це та інше тоді, коли в мене інші плани! Я не можу з цим миритися! Я маю боротися!
Як полегшити малюкам їхню боротьбу, як допомогти у процесі становлення Я? Серед іншого зустрічаю і такі популярні поради: «Треба відволікти, переключити на щось інше»; «Необхідно поступатись, щоб пом’якшити конфлікт», «Варто дати по м’якому місцю», «Не звертати уваги». Скажу «ні» кожній із цих порад. Поміркуймо, хіба можна допомогти малечі впевнитись у тому, що вона сама може приймати рішення у своєму житті, якщо ми будемо відволікати її від цих рішень, підігрувати, ніби не існує ніяких перешкод для реалізації бажань, карати за спробу непокори