Виховання без нервування, або Як упоратися з розбишаками, упертюхами, ледарями, плаксіями, крикунами та хитрунами. Вікторія ГорбуноваЧитать онлайн книгу.

      На одній із терапевтичних груп виринула тема материнської тривоги за дівчаток-підлітків, які зараз вже у тринадцять зрілі та звабливі. Мами з тривогою та сльозами ділилися своїми найстрашнішими фантазіями про можливе зґвалтування, говорили про те, чого їм варто дочекатись зі школи, відпустити на день народження, не посивіти від перших побачень своїх донечок. Тривожилися всі, і всі ділилися своїми способами добування інформації про дітей і від дітей. Так от, значно спокійнішими, впевненішими й конструктивнішими були мами, які не читають пошти та не змушують своїх дочок звітувати за кожен крок. «Я тривожусь. Та я вдячна своїй мамі, яка довіряла мені та завжди була готова вислухати і дати зважену пораду. Вона ніколи не казала «ні», лише просила подумати над наслідками кожного рішення», – говорила одна з них.

      Тож будьмо толерантними і до дитячого мовчання також. Демонструємо готовність до діалогу, спостерігаємо за поведінкою та змінами, обережно розпитуємо і наголошуємо на тому, що наш досвід і наші знання також можуть стати у пригоді, запрошуємо відкритися, але в жодному разі не пхаємо кілок у двері дитячого світу.

      Бути допущеним у дитячий світ – мистецтво, доступне дорослим. Спробуємо рости і вдосконалюватись у ньому:

      – будувати спільний простір взаємності та прийняття;

      – запровадити традиціївідкритих розповідей про себе;

      – щиро цікавитись дитячими справами, забути прокритику та насмішки;

      – забезпечити право«на мовчання».

      Розділ 2

      Про ледарів