Эротические рассказы

Перлини української класики (збірник). Василь СтефаникЧитать онлайн книгу.

Перлини української класики (збірник) - Василь Стефаник


Скачать книгу
соломку i бачачи, що нiхто їх не напува i не запряга, позринали i пiшли собi по вулицям i де не взрять калачики або ромен i усякий бур’янець, то там i пасуться…

      Бiля дякової школи – хоч би тобi один школяр! I пан Симеон, дожидаючи їх, ходить бiля школи, лагодячись на похорони i споминаючи про кутiю з медом, та пильненько призирається на двiр старого Кирика, що вчора вже i маслосвятiє над ним правили, так чи не куриться в нього з труби, що, може, вже i обiд варють, коли вже вiн вмер; так ба! i труба не куриться, i у дворi нiхто не шастається.

      «Екхе, екхе! негли возстанеть од одра болiзнi?» – дума пан Симеон i розсужда, ходячи по надвiр’ю, якi то люди тепер тугi на здоров’я та довговiчнi стали; спом’яне про холеру, як-то їм тогдi було мудро жити, та здихне важко, увiйде у хату та й стане рiзки в’язати на школярiв, щоб над ким-небудь серце своє зiгнати…

      По вгородам бур’янець i величенький, та нiхто ж то його i не дума полоти, хоч сапки i лежать бiля нього; а промеж грядок з розсадою та буряками та прочою овощою добре справляються, хрюкаючи, свинi з поросятами, i байдуже, щоб що-небудь хазяйкам зоставити: усе повиїдають i носом копають такi новi грядки, що лиха матерi опiсля них хазяйка i у два дня у лад не доведе; а тепер нiкому їх i вигнати, бо нема нiкого… Та й що то: i у самих шинках пустiсiнько; шинкар дрiма i собi, на лавi, бо нiкогiсiнько, не то щоб горiлку пити, та й жiнки з невiстками нема, так тим-то нiхто йому не боронить i дрiмати; посудина в нього, як ще звечора попересполiскував та порозставляв, так вона i стоїть, i нiхто не навернеться у шинок i ногою…

      Та чого ж це так у славному сотенному мiстечковi, у Конотопi, чого так стало тихо i смутно, що не чути нiякого нi вiд кого гласу? I нi на однiй вулицi не зострiнеш нi одного чоловiка, неначе – нехай бог милує! – усi люди у усiм мiстечковi повмирали, або – i то не лучче смертi – кримськi татари похапали? Де се вони подiвались, що повiдбiгали i хазяйства свого, i дiточок манесеньких? Та нехай би вже жiнки: їм хоч цiлий день, зiбравшись у кучу, теревенi правити, а що мужики їх та дiти без обiда, так то їм i дарма; а то ж i нi одного чоловiка у селi нема, та що то: i такої дитини, що вже бiга, i такої не зострiнеш!.

      Де ж то вони є? Еге! Аж ген-ген усi зiбралися круг ставка та й дивляться… А на вiщо дивляться, так гай, гай! Такого привиденiя навряд чи є хто у нашому селi самий старий, щоб тямив, яке теперечка буде в Конотопi… Та що ж там таке?

      Песеред ставу убито чотири палi товстеньких, а угорi позв’язано вiрьовками та вп’ять якось-то хитро та мудро переплутувано; та у кожнiй палi угорi дiрка продовбана i туди вiрьовка просунута… А по ставку їздять люди у човнах, а вони не рибалки, бо в них на човнах не сiтi i не в’ятерi, а теж вiрьовки… А що на березi, так там-то отто увесь народ iз славного сотенного мiстечка Конотопа iще зiбравсь, як i сонце не сходило, і мiсяць негаразд зайшов… От там-то i матерi, що покидали i хати, i маненьких дiточок, i поросяток, i птицю, i коровок, i по печам не топили. От там-то i чоловiки, що покидали


Скачать книгу
Яндекс.Метрика