Перлини української класики (збірник). Василь СтефаникЧитать онлайн книгу.
було навіть неба. Стара лежанка з каміння неначе присіла й роз’їхалась. Каміння повипиналось з неї, неначе сухі ребра в худої шкапи. На полу в кутку стояла стара невеличка скриня. Стеля ввігнулась, а серед хати стояв тонкий побілений стовп: і він підпирав сволок.
Кайдашиха гордим оком окинула хату й обернула голову до образів. Її червона, високо зав’язана хустка на голові придавила коліна святій Варварі на чималому образі. Вона одсунулась од образа й сіла проти вікна.
Малі діти поставали серед хати й повитріщали на Кайдашиху оченята. Коло дітей терлась кішка, обстрижена од голови до самого хвоста. Кайдашиха глянула на дітей, глянула на чорнобриве Мелашчине лице й трохи пом’якшала. Вона любила дітей.
– Чом ти, Лавріне, не сказав, що в моїх сватів є маленькі діти? Ото, який же ти! Я була б вам, діточки, привезла гостинця. В мене ж є й горішки, є мед і мак; була б спекла маківників. Ото, боже мій! – бідкалась Кайдашиха.
Діти пороззявляли роти. Горішки і маківники залоскотали в їх ротиках. Вони дивились на багату тітку і все ждали, що з-під поли от-от посипляться горішки, а з-за пазухи повискакують маківники.
– Оце, боже мій! Не взяла дітям нічогісінько. Нате ж вам хоч по шажку.
Кайдашиха витягла з пазухи хусточку, розв’язала вузол і роздала по шагу. Діти дивились на шаги й не знали, що з ними робити.
– Чи можна, мамо, їсти дзеню? – спитала маленька дівчинка і полизала язиком свою дзеню.
– Не бери, серце, в рот! Бе, пхе! – сказала Кайдашиха.
– Кака дзеня! Якби маківників, – сказав хлопчик.
– Мамо, хочу маківників! – зарепетувала дівчинка.
– Які в тітки жовті ноги, неначе в нашої зозулястої курки, – сказав голосно, але ніби про себе, старший хлопчик.
– Хто видав так говорити! Ось я тобі дам! Ідіть собі гуляти надвір, – сказала Балашиха й випровадила дітей з хати.
Балаш з Кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
– Оце, боже мій! Гарні гості, та не знаю, чим вас і вітати. Тепер петрівка, такий важкий час, – бідкалась Балашиха.
– Адже ж, мамо, я принесла з лісу глечик суниць, – вихопилася Мелашка. – Зварім на полудень вареники з суниць та з полуниць.
– Одже ти, дочко, добре радиш, – сказала Балашиха. – Побіжи вибери свіжих огірочків та й заходжуйся коло вареників, а ми зі свахою трошки побалакаємо.
Мелашка завешталась по хаті, зняла з кілків ночви, винесла в сіни й пішла в хижку за борошном.
Кайдашиха не зводила з неї очей. Мелашка була молоденька й невеличка на зріст, але проворна, жвава.
«Ну, невеличка поміч буде з такої невістки. Для неї ще б тільки на припічку кашу їсти», – думала Кайдашиха.
Хлопець приніс кварту горілки. Балашиха накраяла хліба. Балаш почастував гостей горілкою. Кайдаш вихилив чарку до дна, а Кайдашиха, по своєму звичаю, тільки