Перлини української класики (збірник). Василь СтефаникЧитать онлайн книгу.
Де ж його правда? Чи чесний же вiн чоловiк? Правдивий, га?
Гости молчат.
Гнат (подходит к Назару). Вiн не чоловiк. Кинь його: таке ледащо не стоїть путнього слова! (Берет его за руку.)
Назар. Стривай! Нi, вiн чоловiк, вiн називав мене сином (К Хоме.) Правда?
Хома. Не тобi вчити, як менi кого називати. Я її батько, а не твiй: так у моїй волi оддать її за кого схочу.
Назар. А як же вона не захоче, тодi що?
Хома. Я заставлю.
Назар. Чи можна ж кого заставить утопиться або повiситься? Хiба ти Бог, що маєш силу чудеса творить? Хiба ти диявол, коли ти не маєш жалю до рiдної своєї дитини? Ти бачиш, у неї є серце, i їй замiсть його кладеш каменюку. Слухай: i ти ж колись був молодим, i ти ж мав коли-небудь радiсть i горе. Скажи, що чуло, що казало твоє серце, коли тобою кепкували?
Хома. Го-во-ри!
Назар (в исступлении). Так ти глузуєш надо мною! Хiба я не стопчу тебе, як жабу? Брехун? (Быстро подходит к нему и хватает его за горло.)
Галя (схватив руку Назара). Що ти робиш? Убий мене, на, рiж.
Назар молча опускает руки.
Хома (подбегает к сватам). Ви бачили? Хотiв мене задушити!
Сваты молчат.
Гнат (к Назару). Ми не так розплатимося iншим часом. Ходiм з сього базару.
Назар. Не пiду! Мене вiдсiль ноги не винесуть.
Гнат. Ну, так торгуйсь. Може, дешевше уступлять.
Галя. Боже мiй, Боже мiй! Вони знущаються надо мною!
Хома. Не знущаються, а торгуються.
Гнат. Годi, брате, ходiм: ми опiзнились.
Назар. Стривай, не опiзнились. (Подходит к Хоме). Прости мене, я згарячу забувся. Ти добрий чоловiк. Прости або зарiж мене, тiльки не кажи, що вона не моя, не кажи! Дивись: я гетьману нiколи не кланявсь. (Падает на колени.) Для спасенiя своєї душi, коли у тебе у серцi є Бог, для угоди всiх святих, коли ти вiруєш у кого, для спасенiя твоєї дитини, коли вона тобi мила, зглянься на мене! Нехай старости з своїм хлiбом ідуть додому. Христом-Богом молю, не занапасти її, бiдної! Кращої її нема; за що ти хочеш її убити? На голову мою! Возьми її, розбий обухом – не треба менi її: тiльки дай дочцi своїй ще пожити на свiтi, не заїдай її вiку, вона не винувата!
Хома дрожа посматривает на гостей.
Гнат (быстро подбегает к Назару). Кого ти просиш? Кому кланяєшся? Перед ким падаєш? Я на тебе пiсля сього й дивиться не хочу: прощай!.. Кланяється дияволу! Вiн тебе кип’ячою смолою напоїть! (Хочет идти.)
Назар (удерживает его). Постiй, дай ще слово скажу.
Галя (обнимая ноги отца). Ви покiйнiй матерi, як вона умирала, бiля домовини обiщали мене видать за Назара. Що ж ви робите? Чим я вас прогнiвила? За що мене хочете убить? Хiба ж я не дочка ваша? (Заливается слезами.)
Назар. Камiнь! Залiзо! Ти огню хочеш! Буде огонь, буде! Для тебе все пекло визову… ти жди мене. (Гале.) Бiдна, бiдна! В тебе нема батька, в тебе кат єсть, а не батько! Бiдненька, серденько моє, пташечко моя безприютна! (Целует ее.) А я ще бiднiший тебе: у мене й ката нема, нiкому i зарiзати! Прощай, моє серце, прощай! Не забаримось побачиться.
Галя безмолвная падает на руки Назара. Он целует; Хома силится вирвать ее. Назар отталкивает его и снова