Мері та її аеропорт. Євген ПоложійЧитать онлайн книгу.
(автоматники), гуляли серед могутніх колон, які були споруджені так давно, що уявити неможливо. Мета їх будівництва також не піддавалась розумінню: для невідомих і незрозумілих сучасній людині культів, які відправлялися невідомими і незрозумілими людьми. Навіщо цей цирк? У Національному музеї Герману вдалося дати нову трактовку імені Нефертіті. Виявилось, що «нефер» із давньоєгипетської перекладається як «прекрасний». Ну, а «тіті» вони і в Африці тіті. Тобто царицю звали «прекрасні тітьки»… Тепер Мері живе з іншим чоловіком, єдина користь від якого лише в тому, що він готовий був одружитись на наступний день після знайомства. Герман і не думав, що для жінок це так принципово і важливо. Індик також не думав. Чи думав? Її чоловік – льотчик. Добре, що не космонавт. Тут Герману в голову прийшла якась дика ідея, така дика, що він намагався її одразу відігнати від себе, але та нав'язливо дерлася до мозку, навіть у сні він думав про це. Він відчував, що з його боку історія з Мері далеко не завершена, що він має зробити ще якийсь важливий крок. Під самий ранок вівторка Герман нарешті зрозумів, що хоче помститися. Цинічно і жорстоко.
Сусіди та їхні тривоги
Біля під'їзду зібрались майже всі, візуально ідентифіковані Германом як сусіди: пані Польська з ображеним виразом обличчя, Митрофанович з новим «Клеєм для професіоналів» і півлітрою самогонки в кишені, старші Кальченки з невиправданими старшою донькою надіями, старий партизан Григорій Андрійович із бультер'єром Баксом, який недовірливо роздивлявся пані Польську. Звісно, що двома основними темами їхньої бесіди знову були вбивство п'яти людей на вулиці Першотравневій та агресія Сполучених Штатів в Іраку.
У цей час із крамниці напроти йшла бабця Євдокія, на яку чекав удома онук, батько якого, її син, учора ввечері так і не повернувся додому. Результатів цієї події було кілька. По-перше, його малий син так і не дізнався, скільки важить мамонт, а тому так і не покуштував котлет. По-друге, бабця Євдокія зранку ще раз зателефонувала сину на роботу, а потім по черзі в усі міські лікарні, міліцію, морги. Та ніхто нічого цінного їй не повідомив. Хіба що у черговій частині сказали, що в розшук подавати ще зарано. Мовляв, часто таке трапляється, коли дружина у відрядженні і чоловіки зникають на деякий час, а потім заявляються додому з розстебнутою матнею, напівпорожньою пляшкою в руці та помадою на сорочці. Так що хвилюватися зарано, почекайте до вечора. Але бабця Євдокія все ж хвилювалась: її син не прийшов додому ночувати, чого раніше не траплялось ніколи, у місті пачками вбивали людей, невістки третій день не було вдома, начебто у відрядженні, а онук не хотів їсти котлети, і ріс, судячи з усього, махровим циніком. Тобто його виховання негайно вимагало материнського тепла та міцної батьківської руки.
Усе це було недобре зараз і не обіцяло нічого позитивного в майбутньому. Бабця Євдокія сказала сусідам: «Добрий день!» і пішла далі. Їй ніколи було стояти біля під'їзду. Вона мала щось зробити. Спочатку, наприклад, придумати,