Невідоме Розстріляне Відродження. АнтологияЧитать онлайн книгу.
вдосвіта
Я угледіла в небі колись,
Коли світлими росами хтось ридав,
Схід мережив брилянтом сліз?..
Се ж для його убрання пишного
Золотило сонце сніги,
Гаптувало між білою вишнею
Самоцвіти свої дорогі…
Се ж його червоними маками
Усміхалися влітку уста…
І крижані крапельки плакали,
І дзеркалилась в цебрах вода…
Та навколо святого Юрія
Білим сяйвом вились пелюстки…
Божевільною білою бурею
Танцювали свої танки…
Напувала коня похилого,
Помутилося все в ту мить…
І спитала вершника білого:
Може б в хату зайшов спочить?
Усміхнувся… На тлі зеленого
Золотою гадючкою спис…
– Чи нема на війні нареченого?
Ти за нього мені молись…
У нестямі до ніг схилилася,
Розтопила душу в сльозах…
Не мені, не мені судилося
Сіять мак на твоїх полях…
Тупнув кінь і знялася курява,
Закрутився далеко шлях…
Зникли очи святого Юрія,
Чарівний біло-злотний птах…
І, цілуючи білий слід його,
Проридала душа свій гріх…
Ой навіщо до раю світлого
Вводиш, Боже, вродливих святих?
«О, вокзали, тривожні вокзали…»
О, вокзали, тривожні вокзали!
Перехрестя мого життя!
Із проклятого вчора сигнали
В таємничий морок летять…
Уночі тут невтомно клекочуть
Переплівшись бажання глухі,
Тут сп’ялися у безвість очи —
Північ – південь! Захід і схід!
Як мій радісний, мій невірний,
Неминучий мій шлях перейти?
Там мій поїзд, як звір покірний,
На двадцятій чекає путі…
Що це – втеча? Любов? Шукання?
І куди я, куди в туман?
Де зустріне мене востаннє
Хміль солодкий моїх оман?
Чи за муром забутих станцій
У задушливім, млоснім сні,
У потворнім розмаянім танці
Замаячать байдужі дні?
Чи в імлі столиць галасливих
В мерехтінні нічних ліхтарів?
Я – не впіймана, я – щаслива
Не лічитиму тижнів і днів?
Знаю, знаю – і в щасті і в зраді
Я почую далекий гудок,
Знов і знов у химерній принаді
Похитнеться упевнений крок…
Знов і знов схід і захід назустріч!
Північ – південь – обійми мені!
Знов і знов у чарівному люстрі
Я побачу сигнальні вогні…
І шляхів мені буде замало,
Щоб розвіять страшне небуття…
О, вокзали, тривожні вокзали,
Перехрестя мого життя!
Піски
В. К.
Піски-піски… До обрію й за обрій
Простягся їх сліпучий перелив…
Тут дух пустель – тривожний і недобрий
На мить одну проклятий літ спинив…
Війнув…