Стань сильнішим. Брене БраунЧитать онлайн книгу.
шепотом: «Це частина процесу. Тримайся курсу». Досвід не викреше навіть єдиної іскри світла в цій проміжній пітьмі. Він тільки вселяє у вас дещицю віри у здатність орієнтуватися в темряві. Середина – це найбезладніший час, але саме тут стаються дивовижі.
Завершуючи нашу розмову за обідом на студії Pixar, один зі сценаристів поділився своїми висновками з нашої дискусії: «День другий – це наче другий акт в наших сценаріях. Він завжди найскладніший для команд. Саме тут нам доводиться долати складнощі з персонажами і сюжетом». Усі присутні з розумінням закивали або відповіли палким «так!».
Після повернення до Г’юстона я отримала від Еда листа: він написав, що наша розмова про «день другий» справила враження на всіх. Я й гадки тоді не мала, як потрясіння від розмови й моя поїздка в Pixar вплинуть на моє особисте й професійне життя.
На дошці для ідей в студії Pixar я побачила ці три речення:
Угорі було зображено корону, що символізувала відому аксіому «Історія – це правитель». Потрапивши додому, я відтворила на стікерах ці написи і повісила їх на стіні кабінету, щоб нагадувати собі про важливість історії в нашому житті. Також з’ясувалося, що ці вислови стали передвісниками важливих змін для мене. Я зрозуміла, що поїздка в Pixar означала більше, ніж просто чудовий день з обдарованими людьми, – було ще щось. Я лише не відразу зрозуміла, що усвідомлені тоді істини матимуть для мене велике значення.
До візиту на студію я ніколи не замислювалася про мистецтво розповідей. Я ніколи не вдавалася до свідомо обміркованих оповідей, плануючи виступи. Насправді, прочитавши аналіз моїх виступів на TED-конференціях, я була вражена тим, як люди сприймають несуттєві жести, погляди й паузи і, спираючись на них, розкладають на складові мою роботу і навішують на неї ярлики. «На четвертій хвилині Брене повертається ліворуч і злегка всміхається. Цей прийом відомий під назвою «Момент лагідної усмішки», і його слід використовувати з максимальною обережністю». Я трохи перебільшую, але не надто. Усе це так дивно.
Я ціную хорошу розповідь і знаю, що підготувати її не так просто. Припускаю, що сама я успадкувала вміння розповідати історії від довгої низки здібних предків-оповідачів. Гадаю, що моє виховання у поєднанні з роками вивчення науки і мистецтва викладання посприяли розвитку оповідацької майстерності. І хоча я вміла розповідати історії, я розуміла, що мені потрібно більше довідатися про це мистецтво з однієї причини: у моєму останньому дослідженні розповідь виникає як ключова підставна. Отже, я зайнялася тим, що вмію найкраще, – дослідженням.
Я написала Дарлі Андерсон, яку зустріла на студії Pixar, продюсерці і творцеві декількох моїх улюблених мультфільмів, у тому числі «Історії іграшок 3», «Корпорації монстрів», «Пригод Фліка» і «Тачок». Я запитала, чи не могла б вона допомогти мені розібратися, як аніматори працюють з традиційною триактовою структурою розповіді. Незважаючи на те, що