Душа окаянна. Дарина ГнаткоЧитать онлайн книгу.
же який, ти ж ієрей Божий!
– Замовкни, жінко!
– Змилуйся, – волала все заплакана Васса, принижена та нещасна, навколішках перед хмурим чоловіком. – Не вбивай живу душеньку, батечку, не бери гріха страшного на душу, ти ж ієрей, як служити будеш, убивши власне онуча?
Вгодоване лице Красногляда почервоніло.
– Цить! – проричав він, відпихаючи від себе важким чоботом, з нерозталим на ньому ще снігом, дружину. – Породила мені бісову дочку, нечестивицю, кляту блудницю вавилонську. І не онуча моє в неї в череві, а плід блудливий та нечистий, якого треба позбутися.
Васса перехрестилась.
– Батечку, пощади! Не дам донечки!
– Заціп рота, дурна бабо! – бризкаючись слиною, просичав піп Красногляд і шулікою метнувся до дружини. Із силою вдарив у заплакане бліде лице, зоставивши на нім швидко почервонілий знак від своєї важкої руки, потому вхопив за косу не вбраного під очіпок волосся, намотав і з дужою, нелюдською силою, жбурнув об двері.
Марта схопилася з ліжка.
– Мамо, – мало не задихаючись від гострого болю в горлі, прохрипіла вона й кинулась до матері, яка непритомною сповзала на долівку, а по її розбитому лицю юшила свіжа кров. – Матусю!
Звір, лютий звір у батьковій подобі, боляче вхопивши за плече, відкинув її назад.
– Геть, нечестивице!
– Мамо…
– Нічого з нею не станеться. – Отець Сава присів над непритомною Вассою, легко ухопив за косу й підвів на ноги. Вона застогнала, розплющила каламутні очі й спантеличено поглянула на чоловіка. Пригадавши все, закліпала страшно зіницями й заметалася, шукаючи доньку. Кинулась до неї, але Красногляд схопив її та виштовхнув геть зі спочивальні, палицею підперши двері.
– Саво, змилуйся! – загукала Васса, стукаючи в двері.
Красногляд тільки роздратовано покривився, одійшов від дверей та зиркнув на Марту важким оком.
– Починай, – коротко промовив він до гості й тяжко опустився на дерев’яний стільчик.
Марта сторожко поглянула на батька.
– Що… що ви збираєтесь робити? – тихо запитала, покосивши темним оком на незнайому бабу, яка неквапливо виймала зі свого клунка невеличкі перев’язки сухих трав.
Отець Сава недобре ошкірився.
– Гріх твій омивати кров’ю, блуднице, – озвався вороже, мов і не дитя його кревне стояло неподалечку, завмерши в білій сорочці. – Сором твій зі світу зводитиму, щоб не паскудив святої земельки вишкварок приблудний!
Марта охопила руками ще плаский живіт.
– Дитя не дам!
– А хто ж тебе питатиметься? – Хижі очі Красногляда схрестилися поглядом з осліпленими та збентеженими очима Марти, і та зрозуміла, що милості не дочекається, не пожалкує він ані її, ані дитя її ненародженого. Не було, немає й не буде жалю в серці, яке б’ється в широкій груднині батька. Вона ладна була благати, навколішках слізно благати не чіпати її дитинча, пожалкувати невинне, безгрішне життя. Вона готова була принизити себе перед ним, готова