Душа окаянна. Дарина ГнаткоЧитать онлайн книгу.
вроду твою нечестиву, то на все згодиться, та, може, й не вгледить нічого. – Отець Сава відтрутив від себе доньку й вдоволено всміхнувся. – Але ж як заповажають мене всі, коли дізнаються, що зять мій є полковник Ковальський. Та інші попи луснуть від заздрощів, коли довідаються, яких висот домігся диканський батюшка, панотець Сава Красногляд, з ким породичався.
Марта мовчала, тільки зиркала налитими слізьми та ненавистю очима, собі присягаючись, що не полишить цього його злочину без помсти.
– Я помщуся, – видихнула вона нарешті, з ненавистю видихнула, мало не плюнула словами цими злими у вгодоване лице батька. – Таким брудом та соромом покрию ваше та своє ім’я, що не пишатись ви будете перед попами, а від сорому дременете в найдальше село.
Отець Сава нахмурився.
– Що се ти балакаєш, бісова дівко? – з тривогою запитав, зазирнувши в палаючі очі доччині, але Марта промовчала, зачувши бабин голос.
– Вариво готове, батюшко, – гукнула та, чалапаючи з череп’яним глечиком у руках. – Нехай тільки трішки охолоне.
Марта позирнула на неї недобре й повільно підвелася з колін, заплаканими очима простежила за тим, як відносить знахарка глечик до столу й обережно наливає гаряче зілля в невеличку скляночку. Запахло травою, надто полином, його особливою гіркотою, і Марта здригнулась. Страшне то було, кляте зілля, у ньому смерть чаїлася для її ненародженої дитини, що мала жертвою лягти на кривавий вівтар гордовитих замислів свого лютого діда. А вона – мати – не могла захистити його, дитятко своє. Тільки помолитися, але й молитва не йшла до її затемненого ненавистю серця. Лишень одне торкалось її серця – чорна хмара ненависті. Страшно то, зовсім не по-Божому, та інакше вона не могла.
Баба-знахарка простягнула їй скляночку.
– Випий, дитино.
Марта відповіла злим поглядом і похитала головою.
Знахарка поглянула на Красногляда.
– Пий! – похмуро наказав той Марті з натиском у голосі і раптом опинився поряд, ухопив дочку за руку й просичав прямо в залите слізьми лице. – Пий, тварюко, інакше сам заллю тебе цим зіллям.
Марта вперто захитала головою.
– Ні!
Ще мить, і розлючений Красногляд жбурнув Марту на ліжко з такою силою, що в неї заболіло все тіло. Вона заметалась, запручалася в його дужих руках, хотіла крикнути, та горло боліло нещадно.
– Лий в неї зілля, Вівдю!
Марта хрипко загарчала, запручалася з новою силою, та не дарма ж панотця Саву кликали причащати одержимих нечистим духом, котрі з такою силою зціплювали зуби, що аж щелепи скреготали. Боляче, немилосердно вп’явся він пальцями в лице дочці, примушуючи розтулити рота, і як не пручалась та, як не боролася відчайно, та переміг сильніший батько, й огидна, гірка рідина потекла їй в рота, змушуючи кашляти, захлинатись, але ковтати, ковтати ту огиду й тим убивати дитину.
А батько хрипів над нею.
– Давай, Вівдю, ще! Вона ж половину пролила!
Вівдя засумнівалась.
– Не знаю, батюшко, померти може.
Отець Сава позирнув на затихлу Марту.
– Нічого